Вершники на Інгулі

18

командира, завідував кантоністським столом (відділом) і цейхгаузом

солдатських речей, вцілілих при пожежі “вновь отстроенного штаба”. За

дорученням корпусного командира він написав для хору кантоністів

урочистий гімн, текст якого опублікували в друкарні, де поет був

коректором. Він згадує, що в штабі було чотири основних столи (по два

діючих і військовопоселенських).

Ще майже за століття до військового містечка на Ковалівці німці, інші

іноземці або їхні нащадки відігравали помітні чи й ключові ролі на Інгулі.

Серед комендантів фортеці св. Єлисавети були Юст, Ірман, Корф, Герінг,

Дувінг, Вукотич, Петерсон, Гессій, Фрігель (виконуючий обов’язки). Тож не

викликає подиву, що й інженерну команду з будівництва фортеці очолював

інженер-полковник Менцеліус, а в школі для офіцерських дітей при

укріпленні вивчалася німецька мова. З-поміж командирів єлисаветградських

гарнізонних батальйонів зустрічаємо прізвища Маркварта й Каннеберга. У

1833 – 1852 рр. головували в міській думі Андрехт, Поппе, Гайлі, Саргані, в

1854 – 1864 рр. поліцмейстерами були Тигерстет та Герценберг. 1842 р.

почалося брукування міста за підрядом, отриманим відставним полковником

Штральбертом. Зазначимо, що і в жилах самих Романових уже з початку

приходу їхніх військ до Центральної України текла більшою мірою іноземна,