Вершники на Інгулі

О. Пишчевич згадував, що в Михайлівці для прикладу тим, хто ослухався

“монаршої волі”, найстарішого 70-річного козака військові армії Романових

забили різками до смерті на очах синів і внуків. Не оминув такої долі навіть

кавалер Георгіївського хреста й медалей, здобутих в боях проти

наполеонівців. Для блокування непокірної станиці з Єлисаветграда додатково

направили полк. Представник головного штабу по військовому поселенню на

Херсонщині й Катеринославщині А. Стороженко писав: “Признаваемых

зачинщиками неповеновенія гоняли сквозь строй: многіе, в том числе штаб и

13

обер-офицеры бывшего бугского войска, сосланы в Сибирь… В главнейшем

селеніи [старообрядцев] Зыбкой собрано было 6 пехотных батальонов, дабы

устрашить волнующихся… Палочные удары сыпались, многіе не могли уже

ходить, некоторые, стиснув зубами медный крест свой, с диким

самоотвержением переносили удары и от изнеможения падали почти

мертвыми… Человек 9 умерло…”.

Наприкінці 1820-х рр. військовому відомству передали і Єлисаветград.

У місті сконцентрувалося військово-управлінське керівництво регіону. Його

статус відбився в зображенні контурів колишньої імперської фортеці

св. Єлисавети в затвердженому Санкт-Петербургом міському гербі з

двоголовим орлом та вензелем Романової, чиє ім’я носило місто. Тієї самої