Розділ «Марко Андрейчик Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття»

— Прив’єт, бухарі! — життєрадісно кричить готовий Бампер. — Троцький, ти коли прийдеш вікна малювати?

— Пішли вже! — спалахує готовністю готовий Троцький.

— Нє, не вже. Хочеш бухнути? Я ставлю. Ще не вечір. Ще не вже. Завтра зранку.

— Ти здурів, Бампер, — скрушно хитає головою Троцький. — Скільки разів я тобі казав: не пий так багато. І ось ти здурів.

— Чого це раптом я здурів? — замислюється Бампер.

— А того, що завтра зранку ми будемо лікуватися в лікарні, яка називається «Українські справи». Там стоятимуть крапельниці з пивом і ампули з   п о р т ю ш е ю.

Тут те, що спочатку здається сценою, в якій друзі просто домовляються піти разом випити, поволі перетворюється на щось значно серйозніше. Періодичні натяки на медицину демонструють обізнаність Москальця з тим, що ці люди хворі. По ходу сцени, дедалі більше виступає наяв їхня психічна неповноцінність:

І тут перед ними зненацька виникає або ж утворюється «Нектар», під яким сидять дуже блідий Дем і дуже червоний Бєлов.

— Дем, здорів! — кричить Бампер. — Хочеш бухнути? Я ставлю.

Дем мовчить.

— Йому необхідно бухнути, — спокійно пояснює Бєлов. — Йому   п е р е м к нуло   і він уже три години поспіль мовчить.

— Хто поспіль піде в гастронім?! — кричить Бампер. — Ми будемо поспіль рятувати Дема чи ні, поспіль я вас?

— Бампер, не кричи, — тихо каже Господь Крішна. — Я сходжу, хіба не кричи.

— Малчать, я вас поспіль спрашиваю! — несамовитіє Бампер.

— Давай   б а б к и, — зітхає Крішна.

Бампер дістає   б а б к и   і починає рахувати. Бабок дуже багато, виходить по три фляшки   п о р т ю ш і   на писок. Бєлов і навіть Троцький перезираються — це занадто, але вже пізно[100].

Хоча ця сцена цілком гумористична, Москалець наразі виводить свого наратора і його богемного колегу як людей, котрі залежні від алкоголю. «Нектар», улюблений бар цих персонажів, раз у раз з’являється на сторінках роману як фізично, так і в їхніх розмовах і думках. Тут Москалець змальовує бар як феномен, який живе своїм життям, і натякає на те, що його приявність аж ніяк не залежить від самих героїв.

Згодом у романі Москалець проводить аналогію між вічним циклом алкоголізму і щоденним швендянням людини без місця в суспільстві. У цій сцені один із колег наратора, представник богеми, Господь Крішна, відчайдушно намагається прорватися через кордон у старому Львові, що його він побудував у своїй свідомості і водночас закидає його створення уявному демонові:

Господь Крішна заблукав; це була дуже хитра пастка, змайстрована демоном Ватсасурою у просторі між Галицьким ринком, вулицею Сербською і Ринком. Господь Крішна змучився, і охляв, його нутрощі випалювала лісова пожежа, його вірні і незрадливі друзі Дем, Троцький та Бампер розчинилися в сяйливому океані під назвою «па-па», він ушосте виходив до зупинки тридцять шостої маршрутки…[101]

Неспроможний вирватися з цього кола, Господь Крішна приймає статую за свого друга Стефка і просить допомогти йому позбутися залежності. З іншим представником богеми з цієї групи, Троцьким, справа стоїть ще серйозніше. Він допився до того, що наразі має тяжкі галюцинації. Він, своєю чергою, намагається втекти від своєї хвороби, вважаючи, що це якась білка, що ганяється за ним по всьому Львову. Він вважає, що його переслідує ще й Сметана, недавно померлий друг і горілчаний брат: