Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Окрему позицію займає допомога, надана Г.Суркісом і В.Медведчуком 347 релігійним громадам двох округів на загальну суму 298 тис. 500 грн. Серед них кошти отримали 211 православних громад, 113 греко-католицьких і 23 римокатолицьких. Крім цього, фінансову підтримку депутатів забезпечено всім монастирям округів та молитовним домам баптистів, п’ятидесятників та свідків Єгови. Ясна річ, за християнською традицією в усіх церквах, костьолах, монастирях і молитовних домах виголошувалися подяки Г.Суркісу і В.Медведчуку та відправлялися служби Божі за „благодійників». Де ви знайдете краще місце для підняття власного іміджу серед вдячного народу?

Матеріали про спонсорську діяльність Суркіса-Медведчука в публічній політиці можна прочитати на їхньому сайті в Іnternet http://www.medvedchuk.kiev. ua. Вони опубліковані і в повнокольоровій книжці „Звіт народних депутатів України Медведчука В.В. і Суркіса Г.М.», яка напередодні президентських виборів 1999 року поширювалася по всьому Закарпаттю, бо супроводжувалася ще й політичною рекламою Леоніда Кучми та закликала віддати за нього голос. Таким чином, виборцям демонструвався факт, що Кучма, Медведчук і Суркіс — одна команда. І це справді так.

З вище описаної діяльності Г.Суркіса і В.Медведчука виникають резонні запитання. Чи не видається така різнопланова і вражаюча фінансова допомога двох народних депутатів України звичайним підкупом майбутніх виборців? Чи не пора поставити законодавчий заслон подібній депутатській діяльності? Адже після таких фінансових вливань виборці голосують не за політичну позицію кандидата, а за надану ним матеріальну допомогу. Через такі речі парламент не може відображати дійсний стан розстановки політичних сил у суспільстві і працювати заради загального добра та благополуччя всіх.

Однак „політик 1999 року», повний кавалер ордена „За заслуги», заслужений юрист України, доктор юридичних наук Віктор Володимирович Медведчук, очевидно, має іншу думку і пишається такою депутатською діяльністю.

Невже народ і далі миритиметься з постійним зубожілим становищем і разовими фінансовими подачками багатіїв, чи все-таки спробує стати господарем свого дому?

ОКСАМИТОВИЙ ДІЯЧ

Це, що відбувалося 20 і 21 січня, строго відповідало Конституції України і Регламенту Верховної Ради України… Я заявляю про це як доктор юридичних наук.

Віктор Медведчук1

Я стрибнув у політичну безодню.

Віктор Медведчук2

Парламентська криза в Україні 2000 року була одним з найганебніших в історії українського парламентаризму явищ. Однак Віктор Медведчук назвав її „оксамитовою революцією». Очевидно, таким чином він прагнув підняти і. возвеличити себе, адже відіграв у цих подіях провідну роль.

Суть подій січня 2000 року, які призвели до гострої парламентської і політичної кризи в Україні, полягалау заміні керівництва Верховної Ради України, а особливо її голови — нищівного і безкомпромісного критика Л.Кучми Олександра Ткаченка. Це здійснювалося на догоду повторно обраному президенту України.

Для цього з ініціативи і при активній участі найближчого оточення Л.Кучми, передусім Г.Суркіса, В.Медведчука, В.Пінчука, О.Волкова, було створено так звану парламентську більшість у Верховній Раді України.

Жодним чином не заперечуючи права більшості ставити питання про заміну керівництва парламенту, ми наголошуємо на тій простій істині, що все потрібно робити згідно з вимогами Конституції, закону та регламенту. Якраз цього і не було дотримано. Парламентська криза супроводжувалася суцільним валом порушень Конституції, законів і регламенту Верховної Ради, що само по собі є протизаконним і аморальним.

Почалося все з того, що 19 січня 2000 року група народних депутатів намагалася внести до порядку денного питання „Про внесення змін і доповнень до Регламенту Верховної Ради України». За це подано 226 голосів, однак тут же було встановлено: щонайменше 13 депутатів з числа тих, що нібито голосували, відсутні не лише в залі, а й у Києві і навіть в Україні. Таким чином, порушено конституційну вимогу, що голосування в парламенті є особистим і, за висновком комітету з питань регламенту голосування визнано нечинним.

Замість того, щоб забезпечити належну явку своїх депутатів і переголосувати питання, керівники більшості пішли на дикі речі —влаштували у сесійному залі неймовірно галасливий мітинг з використанням мегафонів і фактично зірвали подальшу продуктивну роботу парламенту. „Не останній в Україні юрист», як любить себе величати В.Медведчук, сидів у президії, мовчки спостерігав вакханалію і навіть не пробував спрямувати ситуацію у правове русло. Більше того — В.Медведчук розгорнув активну роботу по підготовці альтернативного засідання Верховної Ради України в Українському домі. І це тоді, коли таке питання навіть не вносилось у парламенті до порядку денного, не розглядалося і попередньо не голосувалося. На самому початку зборів депутатів з більшості в Українському домі, які відбулися 21 січня 2000 року і які видавалися за пленарне засідання усієї Верховної Ради України, головуючий на них В.Медведчук вдався до безпрецедентного обману присутніх народних депутатів України і зазначив:

„Шановні колеги! На вчорашньому засіданні Верховної Ради України 20 січня виголошено постанову Верховної Ради України „Про відсторонення від ведення пленарних засідань 20 — 21 січня Голови Верховної Ради України О.Ткаченка та першого заступника Голови Верховної Ради України А.Мартинюка». Я зачитаю цю постанову, яка була прийнята в результаті поіменного голосування і під якою поставлені підписи 238 народних депутатів».

З огляду на надзвичайну важливість процитуємо цю „постанову» за В. Медведчуком:

„У зв’язку з грубими та систематичними порушеннями Головою Верховної Ради України О.Ткаченком та першим заступником Голови Верховної Ради України А. Мартинюком Регламенту Верховної Ради України, на підставі частини другої статті 3.8.7. Регламенту, Верховна Рада України постановляє:

1. Відсторонити від ведення пленарних засідань 20-21 січня 2000 року Голову Верховної Ради України О.Ткаченка та першого заступника Голови Верховної Ради України А.Мартинюка.