TextBook – Братику, ти збожеволів?!
Другий козак вже опинився поруч із побратимом, обидва вихопили з піхов криві шаблюки і стали спина до спини. Збитий з ніг Міха щось гукнув товаришам, і в руках у циганів заблищали добре нагострені ножі. Підвестися з підлоги чорнявий красень чомусь не поспішав: либонь, пошкодив при падінні ногу… Інші ж цигани почали оточувати козаків напівкільцем.
– Братику, навіщо ти…
– Бо краще стояти обличчям до небезпеки, ніж тікати від неї, обертаючись потилицею!..
Дзенькнула криця: не підводячись з підлоги, Міха несподівано різко кинув ножа, проте один з козаків відбив його шаблею.
– А-а-а, то ви так?!
Продовжуючи стискати у правиці шаблю, другий козак легко, немовби тростинку, підхопив лівою довгу соснову лаву, махнув нею – і, жахливо зойкнувши, цигани попадали на підлогу поруч із Міхою, немов побите градом хлібне колосся.
– Що, дістали, паскуди бісові?!
Чорнявий красень знову щось роздратовано крикнув. Хоча й не надто охоче, проте цигани почали підніматися, разом із слиною та кров'ю спльовуючи на земляну підлогу вибиті зуби. Той козак, який був меншим на зріст і дещо гладшим, раптом вибіг наперед і почав спиною підштовхувати свого товариша-здорованя до виходу з корчми.
– Нам потрібен лише Григорій Орлик… точніше, його голова. А ти можеш піти геть, за твою голову не заплачено, – звернувся один з нападників до меншого козака.
– Дулю з маком ви матимете, а не Орликову голову! – не розгубився той.
Проте пропозиція його товаришеві забратися геть чомусь дуже розлютила здорованя. Несамовито ревонувши:
– Голову?! А нумо спробуй візьми!.. – він знову махнув лавою.
Цигани, які встигли звестися на прямі, знов покотилися на підлогу, потім повторно атакували побратимів – і знову відлетіли назад. Цього разу ще двоє залишилися нерухомими на земляній підлозі поруч із чорнявим Міхою…
Хвилин через десять козаки прожогом вилетіли на двір, вкладаючи на бігу шаблі у піхви. У корчмі залишилася купа розтрощених меблів, напівживих циганів і смертельно налякана корчмарка, яка завбачливо забилася у найтемніший куточок будинку. Насамперед побратими кинулися на стайню, нашвидку осідлали своїх коней, решту вигнали у поле і помчали світ за очі так, немовби їх переслідувала голодна вовча зграя. їхали мовчки. Першим заговорив гетьманич:
– Братику…
Кароль не відповів. Либонь не розчув за свистінням завірюхи.
– Братику, агов!.. – крикнув Григорій дужче.
– Що?..
– Навіщо було називатися моїм ім'ям?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 6 Від Парижа до Варшави“ на сторінці 7. Приємного читання.