Розділ «Глава 4 Зрада Каштана ХаґА»

Не випускаючи з рук весла, капітан стурбовано озирнувся за спину…

І не втримався від радісного скрикування: далеко попереду і трохи ліворуч серед крутих хвиль витанцьовував крихітний вогник.

Не дуже-то він схибив з курсом… Нумо мерщій за весла!!!

І-і-і – р-р-раз!..

І-і-і – р-р-раз!..

І-і-і – р-р-раз!..

Через пару годин шлюпка наблизилася до лінкора настільки, що її могли й помітити. Проте жодних ознак того не було. Ще б пак: ніч, море, шторм…

Тоді він втягнув обидва весла у шлюпку, вихопив з-за паска зарядженого пістоля й натиснув на курок. Тільки б порох не промок!..

Пощастило: хлопнув холостий постріл. Ні-ні, він не сподівався, що різкий звук прорветься крізь виття вітру. А от побачити спалах на борту корабля могли…

І таки побачили – адже за пару хвилин лінкор почав змінювати курс…

Втім, то було далеко не все: спробуйте-но причалити на човні до корабля у шестибальний шторм!.. Коли до борту лишилася буквально пара-трійка футів, звідти кинули міцну мотузку. Хвиля саме підняла шлюпку на високий гребінь, капітан підстрибнув і щосили вхопився за рятівний кінець, наступної ж миті повиснувши на ньому, немовби мавпа на ліані. Кинутий напризволяще човен налетів на борт судна й потрощився на скалки.

– Месьє, ви, мабуть, збожеволіли, якщо наважилися подорожувати у відкритому морі на цій шкаралупці?! – замість привітання вигукнув молоденький поручник, коли троє матросів втягнули гостя через борт на палубу.

– Ви дуже люб'язні, офіцере, – процідив крізь зуби відважний мандрівник, водночас намацавши схований на грудях чималенький гаманець із золотими російськими рублями. Перевіряв, чи не сталося чогось із грішми, що підуть сестрам на посаг…

І, звісно ж, любій матусі…

Та з грішми все було гаразд.

– Хто ви такий, месьє? Прошу назватися, – мовив між тим поручник.

– Прошу негайно провести мене до адмірала, – відповів «божевільний» мандрівник.

– Та що ви таке кажете?! – обурився корабельний офіцер.

– Те, що чуєте. І не баріться, будь ласка.

– Але ж як можна?!