Розділ «Глава 4 Зрада Каштана ХаґА»

Після запеклого торгу зійшлися на півторакратній сумі від заплаченої французькою казною. Капітана знову звільнили від пут, ударили по руках. Він розповів, що амбасадор Григор Орлі вже відбув інкогніто із Франції до Османської імперії, проте доки швейцарець готуватиме ґрунт для переговорів тут, у Стамбулі, вирішив провідати затриманого батька, месьє Філіппа Орлі. Коли гетьманич збирається плисти до Стамбула, капітан точно не знав. Що через декілька місяців, то це точно… А поки що батько й син перебувають разом.

– Ех, накрити б одразу обох!.. – Неплюєв замріяно примружив очі й стиснув кулаки.

– Ага, так і підпустять вас до них султанські яничари!..

– А з твоєю допомогою?..

– Не вийде, ні, – швейцарець розчаровано підібгав губи. – Я ж бо маю перебувати тут, у Стамбулі, а якщо раптом з'явлюся у Салоніках…

– Так-так, згоден, не вийде, – не надто охоче погодився резидент.

– Але то нічого, – заспокоїв його капітан Хаґ. – Якщо вже я взявся до справи, можете не хвилюватися: усе буде гаразд! Попадеться месьє Орлі вам до рук, не сумнівайтеся.

– Ти тільки диви мені, не наобіцяй зо три короби, щоб потім… – Неплюєв погрозив бранцю стиснутим кулаком.

– А хто ж, окрім мене, збиратиме посаг моїм сестрам?! – щиро здивувався швейцарець.

Російську резиденцію він полишив тільки на світанку, коли усі троє завершили обговорення плану дій у найменших деталях. Із собою забрав рекомендаційного листа до посла Вільнєва і гаманець із золотими рублями. Це була половина обумовленої платні. Другу капітан мав отримати не раніше, ніж зв'язаний амбасадор Григор Орлі опиниться у кімнатці, з якої Якоб Хаґ тільки-но вийшов на волю…

– То диви мені, нікому щоб анічичирк! – пригрозив наостанок Неплюєв. – Інакше посол Вільнєв миттю дізнається, що ти за птаха.

– Авжеж, я мовчатиму, немов та риба! – кивнув швейцарець.

Ніч 8 жовтня 1730 р. від Р.Х., близько 23:00,

Середземне море

Вести малесеньку шлюпку розбурханим морем, та ще й сидячи на веслах самому, – справа нелегка. Та чого там – просто ризикована! На довершення усіх нещасть, човна заливало бризками та рясним дощем, а вичерпувати воду не було часу й найменшої можливості. Та й одяг намок настільки, що якби він мав при собі паперові листи, їх можна було б сміливо викидати геть.

Втім, найцінніші листи не пишуться на папері: їхні літери малюються олійною фарбою на шовку й зашиваються у підкладку – так ніхто нічого не намацає!.. Він мимоволі посміхнувся, згадавши, як ці два йолопи – Неплюєв і челядник – обшукували його (нібито непритомного) у московському посольстві. Все сталося, як і мало статися: Онисько одразу намацав паперового листа у капелюсі… тоді як справжнє послання маркіза де Шовлена весь час перебувало разом із бранцем!!! А ці ідіоти навіть не запідозрили того…

Але тепер він мав обхитрувати не людей, а розбурхану стихію – що значно важче. Проте іншого виходу не було. Бо хоча сказав цим йолопам-резидентам, що збирається зустріти «месьє Григора Орлі» (ха-ха!..) у Смірні, та плисти туди насправді зовсім не збирався. І тут шторм розігрався навіть дуже доречно: адже викрадену шлюпку навряд чи стануть шукати! Швидше за все, англійці вирішать, що погано закріпленого човна змило хвилею за борт. І ось він – у відкритому морі, а десь там, попереду, мала бути «Надія»…

Принаймні він дуже сподівався на те (цікавий каламбур виходить: не втрачав надію, бо попереду є «Надія»!..). Адже увечері підслухав, як капітан англійського судна звернувся до штурмана, відірвавши погляд від завішаного важкими хмарами небокраю: «Не більше двох вузлів… Щось надто повільно рухається той лінкор, як для флагмана французької ескадри». На що штурман відповів: «Самі ж знаєте, сер, що уночі здійметься буря. Якби ми перебували біля берега, був би сенс поспішати у затишну гавань або у відкрите море. Але корабель вже у морі – навіщо ж французам квапитися?!»

Флагман французів – лінійний корабель «Надія». Чудовий шанс!..

Втім, у такий шторм можна й помилитися з курсом!