Розділ «Глава 8 Доленосні дарунки»

А чи могло вийти загалом-то?! Адже ще не сплив їхній медовий місяць, тож молодята (якщо можна назвати «молодим» його – сорокап'ятилітнього дипломата!..) заповзято осипали одне одного сюрпризами. От Луїза-Єлена, наприклад, взяла та й подарувала чоловікові на весілля… цілий драгунський полк! Григорій у боргу не залишився і зорганізував їхнє весілля таким чином, щоб відбулося воно у Версалі, причому за особистої присутності Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого!..

Дарма, що вінценосний монарх років із десять тому відсторонився від королеви Марії Аделаїди. Дарма, що, не враховуючи всесильну фаворитку мадам Помпадур, відтоді король тільки те й робив, що змінював коханок одну за одною. Дарма, що монарші погляди на шлюб перевернулися догори дригом. Його Королівська Величність поступилися заради відданого графа Григора Орлі де Лазіскі усіма нинішніми принципами, влаштувавши на честь молодят справжнісіньку чарівну казку. Чарівну настільки, що довгоязиким французьким пліткаркам і досі вистачало підстав смакувати найменші подробиці феєричного дійства, поголос про яке усе ще не вщухав.

З наближенням Різдва молода дружина відчула, що Григорій почав готувати черговий сюрприз: особистий охоронець її чоловіка Кароль надовго кудись зникав, а коли з'являвся у полі зору, то поспішав якнайшвидше сховатися (що при його зрості видавалося просто блюзнірством). Коли ж це не виходило (а не виходило майже ніколи!) – просто відмовчувався і невиразно мугикав під ніс із найбезглуздішим виразом на обличчі. Луїза-Єлена все думала, гадала, що ж це затівають чоловіки, як раптом Григорій запропонував подорож до Комерсі. Мовляв, сам принц Лотаринзький запросив їх на Різдво у гості…

Ну, хіба ж не правду кажуть, що навіть найрозумніші чоловіки неперевершені в одному – легко й ненавмисно виставляти самих себе на посміховисько?! Ясна річ, не у візиті до принца Лотаринзького була річ, а у розквартированих у Комерсі драгунах, яких Григорій одразу ж назвав «синіми шведами»!

Чоловік отримав з ніжних рук дружини нову, досі незнану іграшку – драгунський полк, тож тепер розпочав заповзято гратися у ці «солдатики». Ну, і як же не продемонструвати коханій своїй Олені набуте вміння?! Та ще й за допомогою відданого здорованя Кароля, який перебував у не меншому захваті від різдвяного «даруночка» чарівної Луїзи-Єлени!..

Вона погодилася, ясна річ. При цьому навіть бровою не моргнула. Отже, Григорій не мав жодних підстав запідозрити, що люба молода дружина про щось там здогадується…

Тож на Різдво вони не залишилися у замку Орлі, натомість вирушили до Комерсі. Все сталося саме так, як Луїза-Єлена потайки і передчувала. Ніякого візиту до принца Лотаринзького не відбулося (принаймні у перший день по приїзді на місце), зате вони попрямували просто у розташування «синіх шведів»!

Тут і відбулося те, до чого майже місяць готувався Григорій: урочистий парад на честь молодої графині ле Брюн де Дентевіль, яким командував здоровань Кароль (ну, а хто б іще?!), приймав же особисто граф Орлі де Лазіскі. Спочатку засніженим плацом пролетіла на вороних запорозька сотня у всій красі: козаки у сірих смушкових шапках, яскраво-малинових жупанах, шароварах і чоботах нагадували згустки живого полум'я, здійняті до сонця шаблі виблискували так, що в очах мерехтіло. За ними прогарцювали декілька колон драгунів у блакитних одностроях з жовтогарячими підкладками та обшлагами, високими чорними плюмажами над трикутними шапками.

Справді, ці «шведи» були «синіми».

Хоча запорожці – червоними…

Та це байдуже! Головне – дуже гарні однострої. Краса, та й годі!..

– То все ж таки зізнайся, люба: сподобалося тобі тут, у Комерсі? Чи, можливо, все ж таки не сподобалося? Чи не дарма ми їхали сюди?..

Григорій уважно дивився на молоду дружину. Зараз він найбільше нагадував старанного учня, який витратив багато сил на те, щоб вивчити уроки, відповісти чітко, без зупинки – і тепер очікує на висновок суворого вчителя.

А вона – що ж вона могла відповісти, справді?!

Що всі вони молодці?!

Що від одностроїв очей не відірвати, настільки оригінальними є кольори та фасони мундирів, особисто підібрані чоловіком?!

Що їй дуже лестить, як запорожці та драгуни старалися заради неї, котра нічого не тямить у будь-яких маневрах і парадах?!

І що найкращий з усіх вояків – ніхто інший, тільки саме він?!

Він – її коханий кавалер Григор Орлі де Лазіскі…

Себто – Григорій Орлик, як він навчив називати себе наодинці.