TextBook Під насмішкуватим поглядом графа Йоганн Вольфганг опустив очі додолу.
– Що поробиш, хлопче: таке воно є – життя наше! Спочатку зустрічаємося, потім розбігаємося хто куди… Звикай.
– Я сумуватиму без вас, гер генерал!
– Запевняю, що довго це не триватиме.
– Звідки ви знаєте?
– Ми познайомилися рівно півроку тому, на Різдво.
– Цілих півроку, ого!.. – здивувався хлопчина.
– Всього лише якихось півроку, – Орлі зневажливо махнув рукою. – Пам'ятаєш, як ти нишпорив по каструлях, перевіряючи, що саме їдять месьє французи на свято: жаб чи щось інше? Тоді ще ад'ютант принца Лотаринзького Філіпп спіймав тебе на кухні та приволік у їдальню, як шпигуна-отруювача.
– Таке пригадуєте, гер генерал!..
Йоганн Вольфганг аж зашарівся від сорому й відвернувся.
– Я до того веду, що до минулого Різдва ти якось обходився без мого товариства, обійдешся й відтепер, нічого страшного.
– Ну-у-у… можливо, й обійдуся, – нарешті погодився Йоганн Вольфганг. Хоча й не надто охоче.
– Ось побачиш, так і станеться!
– Але ж я все одно сумуватиму…
Граф лише руками розвів: мовляв, що тут іще скажеш, коли все і без того зрозуміло?!
Знов помовчали.
– Гер генерал…
– Прошу?
– Гер генерал, ви ж воювати їдете?
– Природно! Адже війна триває.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 8 Доленосні дарунки“ на сторінці 2. Приємного читання.