Сестра

"Вiзьму, - ду­маю со­бi, - хоч п'ятнад­цять: йо­му те­пе­ре­нь­ки ду­же пот­рiб­но".

Оддала ту бу­ма­гу, що па­но­тець ме­нi дав, узя­ла гро­шi, по­дя­­ку­ва­ла та й до бра­та.

- На, - ка­жу, - бра­ти­ку мiй! Не­хай то­бi на доб­ре по­жи­ван­ня бу­дуть!

Побув вiн зо мною два днi. Ве­се­ло бу­ло й про­ки­ну­тись, що по­ба­чу йо­го, по­го­во­рю. Що то рiд­не та своє!

Служу та­ки в тих са­мих па­нiв. Iще два мi­ся­цi ме­нi до ро­ку ос­та­лось. Важ­ко, бо­же, як ле­да­чо­му го­ди­ти! Та вже най­ня­лась, як про­да­лась, - тре­ба слу­жи­ти! А до­бу­ду ро­ку, то, мо­же, дасть ме­нi гос­подь, що доб­ре мiс­це нат­рап­лю со­бi. Аби схо­тiв, то знай­деш на свої ру­ки му­ки!

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!