Польовий командир

що її відкрив земляк уповноваженого по нацменшинах товариш Цунь2.

«Ванька-китаєць великим начальством став: щодня по ресторанах

шастає!», — шепталися мешканці селища. Множина слова «ресторан»

(як, власне, і сама ця лексема) була явним перебільшенням: крім

«Харбіна» у населеному пункті із закладів громадського харчування

був ще совковий буфет на станції, куди уповноважений ніколи не

ходив, і наливайка-генделик при продмазі, де порядній людині й

з’являтися непристойно. Жодна з цих оранд на ресторан не тягнула, та

народний поговір виніс «Харбінові» присуд – йменуватися таким

словом, і першим, хто з цим погодився, був, звісно, товариш Цунь.

Одного разу колишній бригадир заявився ввечері до Шульженків

з пляшкою горілки «Нан-Бао» та коробкою шоколадних цукерок, питав

у Клавки, чи не треба якоїсь допомоги родині старого товариша,

просидів усю вечерю, делікатно орудував ножем та виделкою,

незворушно споглядаючи на подружжя чорними непроникними очима.

Він на диво спокійно реагував, коли його тут за старою звичкою

називали Ванею.

— До Чити їду взавтра, на конференцію з питань

національностей, — ні сіло ні впало повідомив він під кінець. І не знати

з якого дива запитав. — Не надумав до нашої партії вступати?