Польовий командир

тутешніх жовтенят, на очах котрого майже тридцять років їх приймали

на урочистих лінійках 22 квітня в піонери...

— Винесли Ілліча? — спитав замполіт, коли шефи повернулися

до частини.

— Винесли. На звалище, — бадьоро доповів Вонсович.

— ??? — витріщився на нього офіцер.

— Того бюста цілого не підняти й удесятьох. Так ми рознесли

його на друзки й винесли, — пояснив прапорщик.

— Дивись, Ярко, — похитав головою заступник командира. —

Якщо комуністи повернуться, поїдеш ти років на десять на Колиму...

— Не повернуться, — невпевнено заперечив молодик.

Остаточно він заспокоївся лише після того, як перший президент

молодої держави видав указ про ліквідацію символіки тоталітарного

режиму. З піонервожатою у хвацького вояка нічого не вийшло: вона

почала старанно уникати його після того, як їй нагоріло від директорки

школи. Не за ідеологію, за бухгалтерію: перший голова Раднаркому

числився матеріальною цінністю з інвентарним номером, котру для

списання треба було пред'явити комісії. А показувати, завдяки

старанням завзятого молотобійця Вонсовича та його сумлінних

помічників, було, як ви розумієте, нічого.