Польовий командир

гаманця, сумку порізали...

Зібрати людей для масових акцій – штука безпонтово-нехитра,

аби бабло було, а втримати їх у межах дійства, задля якого їх

скупчили, — висока управлінська наука. Але організатори вважали за

ліпше не світитися, очевидно, їм потрібні були "стихійні масові

заворушення", а не організована акція протесту. Та де нема видимих

вождів, там обов'язково з'являються неформальні — з найгорластіших.

Обласні чиновники відчули, що далі відмовчуватися не вдасться:

до юрми вийшов якийсь посадовець середньої руки – начальник чи то

відділу, чи то управління по зв'язках з громадськістю. Його з юрми

послали "на хутор бабочєк ловіть" — давай, мовляв, самого

губернатора, йому вручимо свої вимоги. Виходити до них керманичеві

області не кліматіло: "На кой ляд ані мнє облокотілісь?" — набичився

він. Але на столі в нього лежали урядова телеграма й депеша від

президента, на котрі треба було "реагувати".

42

— Скажіть їм, що завтра зранку я прийму їхніх делегатів і

вислухаю , — вирішив керманич.

Йти в народ удруге шеф зв'язківців з народом навідріз

відмовився: