Польовий командир

не "товариш Ван Вонг", а "Ваня", хоча саме на цьому варіанті свого

імені він колись завзято наполягав.

Дешеву камуфляжну куртку й джинси Вонг змінив на діловий

костюм, бавовняну футболку – на сорочку з краваткою, високі черевики

фасону "ОМОН бдіт1" — на елегантні "італійські" пантофлі з

самісінького Гуанчжоу, а старенького велосипеда — на казенний "УАЗ

—Патріот".

На тому джипі він гасав по віддалених, колись "неперспективних"

селах, де в їхньому районі оселилася більшість його земляків та трохи

послідовників мудрого Хошіміна. Діти променів Чучхе мляво осідали

південніше, десь за Лучегорськом, і, взявши в оренду земельку,

вирощували рекордні врожаї солодкої цибулі — на неї серед вихідців зі

Сходу був неабиякий попит. Вони, передавали переяславцям тамтешні

родичі, переловили в окрузі всіх собак: улюбленими й

найпрестижнішими їхніми національними стравами була печеня з

собачатини з дивною назвою «хє» та собачий супчик «посінтхан»2.

У поселеннях, котрі ще не так давно намагалися списати на

збитки й кинути напризволяще, де доживали віку останні ветхі дідусі й

бабусі, тепер наново укорінилося життя. Не так, звісно, буйно, як десь

на Зеї чи Буреї, але міцно. А де життя, там діти. Отже, і школи. Саме їх