Польовий командир

вимагав відновлення орних земель після закриття шахт. До них з

будівлі адміністрації теж ніхто не вийшов.

Нічого страшного з тією поїздкою, даремно лукавий Вонсович

переймався. Він узагалі чітко просікав ситуацію: коли треба бути на

гребні хвилі, а коли краще не висовуватися. У дев'яностому році, ще

юним прапорщиком, він вступив до КПРС: "Як це я, захисник Вітчизни,

буду безпартійним?" Звісно, у той час ніякого державного кордону в

Ганській області ще не було, служив він у звичайній частині

командиром господарського взводу. А вже за рік по тому, одразу після

поразки путчу, він публічно роздер партквитка, вступив до Руху й

розмолотив довбнею погруддя вождя світового пролетаріату в

підшефній школі.

У ті часи в кожної школи були шефи: завод, фабрика, військова

частина... Звісно, установам та підприємствам те шефство треба було,

як підводі п'яте колесо, зате навчальним закладам... Тут тобі й

профорієнтація, і допомога. То шефи стадіон збудують, то інвентар

37

закуплять... Тому за грошовитих шефів між школами точилася постійна

підкилимова боротьба. От правда: уявіть собі, що ви — директор

школи, і всучили вам (навіть не вам, вашому невдатному