Польовий командир

Він і раніше бував у цій школі, але на невід'ємний атрибут холу —

бюст вождя — уваги в сенсі його ваги та габаритів якось не звертав.

Збагнув велич поставленої бойової задачі прапорщик лише тоді, коли

зі скульптури зняли величезне полотнище, що колись слугувало

завісою в актовому залі. Здоровецький — не менш як півтора на

півтора метри завширшки й метр сорок заввишки — вождь виявився не

гіпсовим, як слід було очікувати, а монолітно відлитим у славні

шістдесяті з бетону, ще й армованим всередині добрим залізяччям.

— М-дя, — вихопилося у Вонсовича, коли він оцінив значущість

цієї ідеологічної брили.

— Що, не зможете? — округлила виразні очі миловида вожата. —

У нас сьогодні загальні батьківські збори, недобре вийде, якщо він тут

стоятиме. Що батьки скажуть?

— Нічого не скажуть, — упевнено заявив вояк. — Хлопці,

берімося!

Четверо дужих досвідчених вантажників, та ще й на пасах,

можливо, і спромоглися би знести цей шедевр соцреалізму до підвалу.

Жовторотим солдатикам вождь світового пролетаріату не дався: він

кивнув раз, другий, потім похилитався, буцімто приміряючись, і пірнув з

постаменту маківкою просто в метлаську плитку підлоги. Звивиста