Польовий командир

не зупиниш, а лише розбурхаєш до озвіріння, він усе ж не став

перечити:

— Та візьму, візьму я пістолета, ще й водієві скажу, щоб автомата

взяв.

Людоньки добрі, ну хто це вам у мирний час, коли навіть і

надзвичайний стан не оголошено, видасть бойову зброю для планової

поїздки по харчі? Але Петро надто добре знав здатність свого колеги

прапорщика Вонсовича до передчуття небезпеки. Неймовірна інтуїція

не підводила цього бравого вояка жодного разу. І він будь-що

намагався здихатися цієї поїздки. Сумніви – як таргани: заведеться

36

один – і незабаром буде їх ціла зграя. Хто знає, що там направду

відбувається? Тих, з плакатами, за добу стало втроє більше... І

поводилися вони якось дуже нахабно. Може, й справді вже –

демонстрації та заворушення.

Прикордонник витяг мобільного, знайшов у меню розділ

"Контакти", вибрав потрібного й натиснув кнопку виклику абонента —

звісно, Анатолія Павловича Пєстова, свого доброго знайомого.

— Та нічого такого не відбувається, менше телевізора дивись, —

заспокоїв прикордонника приятель. — Якісь дивні люди поставили