Польовий командир

допомогою прапорщика, він не дав подружжю отямитись і просто зі

студії повіз їх до себе, коротким дзвінком підтвердивши дружині факт

появи гостей.

Роззуватися у квартирі Валерій їм не дав, познайомив з

дружиною ("А це моя Людмила"), нашвидкуруч показав візитерам свою

шикарну квартиру і, ледь дочекавшись, поки ті випробують на собі

роботу шикарної іспанської сантехніки, потяг до столу: "Треба

повечеряти після важкого дня". Усе відбувалося так швидко, що

прикордонна парочка не встигла навіть знітитися. Лише одного Петро

побоювався: подадуть які-небудь лангусти, устриці, жаб'ячі лапки чи

суші, котрі й не второпаєш, з якого боку їсти. Хто ж його знає, що там

їдять міністри? Проте на столі виявилися рідні салатики, бочкові огірки

та помідори, нарізка штибу сальце-буженинка-ковбаска, сири,

маслини-оливки, бутріки з ікрою – коротше, не бідно, але без

31

витребеньок. Ну і слава Богу, не вистачало ще у таких людей вдома

показати себе некультурним телепнем, котрий не вміє омара на тарелі

розтельбушити. Велика квадратна пляшчина зацікавила

прикордонника: що воно є — в магазині ніколи таких не бачив. "Label

five" — прочитав він на бордовій етикетці. Що воно за "Лабель" і чому