Польовий командир

знаєте, де досі зазначається національність? — добив опонента

головний правоохоронець. — У листках обліку кадрів, котрі людина

заповнює власноруч! На кожного сумнівного претендента на в'їзд до

України ми робимо запити по усіх місцях їхньої роботи протягом

останніх двадцяти років, а рішення приймаємо тільки після отримання

відповідей! Так от, ніхто, — переконливо похитав з боку в бік перед

камерою вказівним пальцем пан Одвірченко, — з тих, кого повернули

до сусідньої держави, ніколи в будь-якій анкеті власноручно не

написав, що він українець! Які юридичні підстави у нас приймати таких

людей?

"А вот так ето: батя с мамашей, те – да, хохли, а я нєт, я –

русскій, і ето факт!" — згадав сентенцію свого далекосхідного

знайомого Микола. А ще — присуд клятого прапорщика: "Тепер усім

расєйським хахлам кортить знову стати українцями". Хоч як гірко, але

зеленоклинець змушений був погодитись з ідеєю, котрої, щоправда,

прямо міністр не озвучив: Ненька має право не визнавати тих, хто

неодноразово зрікався її.

... Міністр Одвірченко стримав слово, прийнявши у себе вдома

Петренків як найвищих вінценосних персон. Збуджений форменим

розгромом, улаштованим на передачі усім недоброзичливцям за