Польовий командир

Після вечері чоловіки курили сигари в домашньому кабінеті

Валерія. Петренкові нічого не говорила їхня назва – «Cohiba Siglo VI»,

він узагалі не курив ніколи і навіть не уявляв, що на свою зарплатню

дві такі коробки оцих скручених тютюнових листочків купити не зможе.

Прапорщик просто тримав запалену сигару, зрідка дрібно затягуючись,

розслаблено спостерігав, як ароматний сизий дим плавав між

добротними книжковими шафами, повними книжок з багатими

палітурками, і ні про що не думав. Він вирішив скористатися моментом

по повній програмі — отримати максимум задоволення, бо вдруге за

життя такої оказії може ніколи не трапитися. Тримався він з повагою,

але гідно, нічого для себе не просив, і цей факт сподобався міністрові.

— Слухай, Петре Петровичу, — уперше звернувся до нього на

"ти" Валерій. — А яка в тебе освіта?

— Технікум електронних приладів.

— Малувато, — цикнув язиком посадовець. — Ну, нічого, вступиш

до нашої академії в Дніпрі на заочний...

— Та я технар закінчив аж п'ятнадцять років тому, — усміхнувся

спогадам прикордонник. – І весь цей час – на заставі. Як відслужив

строкову, так і залишився. Науку геть всю забув, а там же ж тести

треба складати...