Польовий командир

для котрих тюрма давно шконки приготувала. Принаймні, сам він

завжди прискіпливо переглядав справи кандидатів до свого

прикордонного загону й відсіював тих, хто викликав бодай найменші

сумніви. Потім уважно оглядав кожного хлопця, знов відсортовував

підозрілих і, треба віддати йому належне, на відміну від інших

«покупців», жодного "зальотчика" до загону не привіз. Траплялося, за

найменшим сумнівом вже із кузова висаджував! Командування знало

про Петренкову надзвичайну "чуйку", ставило його за взірець, та йому

від того було ні холодно ні жарко – на зарплаті жодним чином ті

похвали не відбивалися.

— Застава не богадільня! Там убогим не місце! — суворо додав

він.

— Тоді чекай до завтра, — посміхнувся капітан. — Будуть ще

люди, вибереш.

Прикордонник швиденько оформив утримання на добу для водія

та сержанта, прилаштував машину на госпдворі, заніс капітанові

пляшечку – за «натирку2» — і вирушив у тупик Біла Будка (є таке місце

1 До 1933 р. – Ганське, з 1933 р. – Ганськ, з 1935р. – Шиловград, з 1941р. – Ганськ, з 1943 р. – удруге

Шиловград, з 1958 р. – знов Ганськ, з 1970 р. – ще раз Шиловград, з 1990 – так-таки Ганськ ( прим.

редактора).