Польовий командир

Він одразу побачив групки пікетників, переважно спортивних

молодиків, що стояли на перехресті вулиць Леніна й Радянської (хоч як

дивно, але в Ганську такі назви досі в пошані). В руках хлопці тримали

однакові плакати: "Верните мне язык!" Хоча, судячи з матюків, якими

вони голосно – аж Петренко почув — перемовлялися, язики з їхніх

ротів нікуди не поділися. Дивна то штука – матюки, принесені нам

носіями "вєлікого і могучєго, правдівого і свобідного"! Дехто замінив

ними нормальну лексику майже докорінно. Ото здивувався би

Тургенєв, почувши таке: " Нє звєзді, звєздьониш, а то забуячу промєж

глаз – звіздєц настанєт!" Цікаво, якими словами він написав би після

того свій затасканий по хрестоматіях широковідомий вірш у прозі?

На обласному збірному пункті знайомий капітан сказав Петрові,

що свіжої команди зараз немає і призовників путящих катма – сама

полова: кілька вештаються таких, що їх не забажав жоден «покупець»

за цілий тиждень, і якщо пан старший прапорщик поспішає, то може їх

забирати.

— Нащо мені перебірки? — набурмосився Петренко. — У нас

кордон, а не цацкі-пєцкі!

Знав він такі штуки, не новачок! Усі намагаються спекатися або

хворих – незрозуміло, як таких взагалі призивають, — або шибайголів,