Польовий командир

прогулювати засідання, під час чергових парламентських канікул

тишком-нишком замінив улюблену систему електронного голосування

"Рада – 12" надсучасною "Радою-Люкс". Фокус новинки полягав у тому,

що тепер картки взагалі не використовувалися: підносьте великого

пальця до мініатюрного сканера на панелі й тисніть собі кнопки: хоч

"за", хоч "проти" а то й "утримуюсь". А комп’ютер моментально врахує

ваш голос, але — саме ваш, бо відбиток вашого неповторного

депутатського пальця назавжди занесений до його непідкупної пам’яті,

як і депутата Тютька, у котрого — свій унікальний палець і за котрого

раніше ви так ловко голосували його карткою. От і має тепер Тютько

сидіти поряд із вами – а раптом доленосне голосування? – бо наразі ви

йому – не помічник, це з повними кишенями карток своїх друзів прийти

на роботу можна, а от з пучком пальців...

Цієї підступності, гіршої не те що за порушення конвенцій, а

навіть за Перл-Харбор, депутати — ані свої, ані чужі — спікерові не

вибачили, і тихо його ненавиділи, незважаючи на млосну весну.

У ті ж дні разом із першими несміливими струмками потекли й

непевні звістки про якісь заворушення в Східній Неньці: десь

заблокували колію електрички, вимагаючи зміни державної мови, в

якомусь застумі обілляли білилом погруддя свого ж земляка поета