Польовий командир

Анатолій Павлович Пєстов, чоловік, з котрим можна мати справу." І

йому добре, і мені. А я що? Я лише знаю, до кого підійти й які слова

сказати. Підхожу до потрібної людини: "Ларисо Іванівно, ми

переробили пояснювальну записку відповідно до ваших зауважень", —

і течку даю. А вона знає: її доля – вже там. "Добре, — каже, — я

повідомлю, коли піднести основний пакет документів". Це означає —

всю суму для підписанта. Я приношу й назавтра отримую потрібний

25

дозвіл чи документ. І так роками. А ти спробуєш – вони тебе негайно в

УБЕП здадуть.

— Конспірація, — зазначив для себе прикордонник. — "Здєсь

продайотся славянскій шкаф?"

— Умовна мова. Знаєш, скільки часу я її виробляв? Цілий код.

Код Пєстова! — визначив Анатолій Павович із погордою не меншою,

ніж та, що її він відчував у колишні часи, розробивши з десяток

рацпропозицій до секретного обладнання...

"От би й мені так навчитися.." — мимохіть позаздрив Петренко,

підсвідомо розуміючи, що так у нього не вийде...

Переночувавши у приятеля, бравий прикордонник зранку прибув

на збірний пункт, стурбований своїм відкриттям, що відучора