Польовий командир

Київ упала теплінь, двірники почали викидати сніг, що його всю зиму

відгортали з проїздів на край тротуарів затяті шляховики, назад на

дорогу, в очах у киянок з’явився загадковий блиск і заграли такі бісики,

що сумнівів не залишилося – це направду весна.

Розморені до знемоги й нестями депутати мляво голосували за

другорядні законопроекти, неохоче блокували трибуну, спроквола

нападали на голову Верховної Ради, звично інкримінуючи йому всю

сукупність смертних гріхів: зраду національних інтересів, порушення

дев’яти заповідей, Конституції України, Женевських та Ґааґських

конвенцій, Статуту ООН, Декларації прав людини, Кіотського

22

протоколу, регламенту поточної сесії, правил дорожнього руху й норм

чинного правопису. Головний парламентар ліниво огризався. Під

скляною банею носилися не матеріалізовані ще в голосні та приголосні

лоскотні манливі слова: Майорка, Мальдиви, Кариби, Канари та, хоч як

дивно, — Бермуди. Звісно, у колишні часи за такої погоди в сесійній

залі зібралося би не більше третини депутатського корпусу – тих

невдах, кому за фракційною чергою випало скніти в кріслах з пачками

карток однопартійців у кишенях — а раптом голосування?

Але торік чинний спікер, стомившись закликати колег не