його вчинок з вудкою оцінила дуже високо.
— Грамота – не орден і не медаль, — постановила вона, — та
все одно – нагорода, треба відзначити. Ти поклич хлопців на вечір, а я
зараз...
І вона заходилася парити й шкварити із пристрастю, на яку в
ліжку Петренко давно не сподівався...
Не те, щоби Петренчиха була геть байдужою до чоловіка.
Навпаки, ревниво помічала, як стріляли очима убік її хороброго
прикордонника інші жінки — стерви хтиві, одне на думці! Не сказати,
що нехтувала ним, зневажала та не боялася втратити. Ще й як
цінувала та неабияк страшилася! Видний, якщо не сказати – завидний,
чолов’яга. Не гульвіса, не бабій, вживає — помірно, руки – золоті. На
селі, як привозила його до батьків знайомитись, дівки від заздрощів
15
тічними суками мало не завили: "І де вона собі такого сокола
знайшла?"
А таки справді – сокіл: ставний, лицем чистий, чуприна хвацька...
І форма військова пасує... Жити б та тихо радіти. Та от біда – нелюб...
А що було робити, як їй було тоді вже двадцять п’ять, а всі подруги
давно заміж повиходили? Пішла за того, хто кликав, хвалити Бога, що
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Польовий командир» автора Батурин С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 29. Приємного читання.