Польовий командир

здоров’я Петренко почав непокоїтися незліченністю молодих гарних

жіночих тіл довкола. Отже, він перемігся, відважившись потамувати

душевний дисонанс у такий спосіб, і швиденько домовився із гожою

молодичкою, що торгувавала на набережній кукурудзою.

Поки вона допродувала свої запашні качани, кияхи та шульки,

прапорщик мотнувася набережною, прикупивши пляшечку винця та

вишукану, як на його прапорщицьке розуміння, закуску. Потай він дуже

радів, що так легко склалося, бо після весілля до жінок жодного разу

не залицявся і, якщо чесно, побоювався, що вже розтренувався.

Дорогою Сніжана – так звали Петренкову курортну пасію –

забрала в тітки трирічного сина ("Він рано лягає спати",—- заспокоїла),

а вдома спритно накрила на стіл. Бравий вояк відкоркував вино,

наповнив келихи і... тут у кралі задзвонив мобільник. "Так-так", —

відповіла вона комусь і випурхнула з хати, кинувши прапорщикові: "Я

на хвильку у справах". Справи затяглися аж до післязавтрашнього

ранку, і що пережив наш прикордонник у чужій хаті з чужою дитиною на

руках, він згадувати не любив і не розповідав нікому.

Лишень тільки кукурудзяна бізнесменша з’явилася на порозі, він

тицьнув їй на руки дитину (до його честі – чисту й нагодовану) і, не

вступаючи в зайві дискусії, дав такого строкача, який не мріявся навіть