Польовий командир

відважним цісарським військам під час історичного Брусиловського

прориву...

Хавлити Бога, номер у пансіонаті він мав окремий, а сусіди по

столику в їдальні його відсутності делікатно не помітили (хіба не ясно –

діло молоде), отож можна вважати, що прапорщикове фіаско історія

замовчує. Відтоді, з огляду на сумний досвід та обмеженість жіночого

контингенту застави, шлях донжуанства мужній охоронець рубежів

14

Неньки для себе закреслив і відтак почувався загнаним до глухого

кута.

Валентину вразила не грамота (краще б дали грошенят), а вудка,

і не так факт її існування, як чоловікові слова: "Подаруємо батькові, він

знаний рибалка". Ловити рибу вудкою Петренків татусь не вмів та й не

любив, а от її неньо – перший на все село риболов... Отже,

стосувалися ці слова саме його, а не патріарха чоловікового роду.

Тесть Петю Петренка, на відміну від другого зятя, київського

бухгалтера Валерія Володимировича Соєва, ледь терпів і позаочі

називав той. І хоч як старався бравий вояк — приїздив на вихідні,

рубав дрова, копав город, обрізав дерева, — старий лише ледь-ледь

теплішав поглядом, а варто було приїхати Валерочці – під вишню