Польовий командир

розлютився не знати на кого міністр.

А в кабінеті на нього чекала сумнозвісна шафа. І він вибухнув,

вивергнувши всі відомі йому російські слова тюркського походження,

що їх не так давно вважали геть непристойними й у книжках не

друкували! Шафу як хап ухопив, а Валерій ще довго кипів, потім

плюнув і пішов до кімнати відпочинку. Він не помилився: його

улюблений віскарик сьогодні в барі ще стояв.

Ну що за срака-мотика, бувають же такі невдатні дні: варто йому

було до половини наповнити шклянку й піднести її до рота,

передчуваючи задоволення першого ковтка, як зчинився алярм

телефону спецзв'язку.

— Ну, — кинув у слухавку міністр. Шклянка лишалася в руці, і

бурштиновий напій лоскітно дражнив вишуканим ароматом. — І що з

того? — роздратовано дорікнув комусь у трубці. — Ви що, не знаєте,

що треба робити у таких випадках? Я розумію, що ситуація

нестандартна… Так. Який ще міжнародний скандал? Де він? У вас?

Добре, я зараз приїду!

Одним махом вихиливши рідину, він зняв іншу слухавку:

— Мою машину до під"їзду!

Прислухатися до смакових відчуттів на язиці часу бракувало.