Польовий командир

власне, є просто декларацією про наміри, уперто виводили свою нитку,

начхавши на приклад усіх великих державотворців світової та

національної історії...

Так закінчилося перше пришестя в крісло міністра внутрішніх

справ польового командира В.Г.Одвірченка.

Коли за рік по тому він повернувся на посаду, ненависна шафа

знов стояла на своєму місці. Та сама чи точнісінько така – міністрові не

до шмиги було розбиратися. Він просто знов викликав керуючого

справами — іншого вже, але такого ж мудрого генерала — й тицьнув

пальцем в окаянну деталь інтер'єру, згадавши при тому пам'ятні всім

жіночі ім'я та по батькові.

Багато чого змінилося у Валерієвому житті: ніхто вже не називав

його польовим командиром, не дивився сяючими очима, міністерські ж

чиновники байдуже завважили, що замість флегматичного Цацка (на

чиновницькому арґо – Цаци), що, за твердженням парканних писак,

"спас Україну", повернувся запальний емоційний Двірчик, котрий

Вітчизни хоч і не спасав, але мух не їсть і полюбляє, щоб усе було як

по писаному.

Не зайвим буде сказати, що друга спроба Валерія Георгійовича

була більш тривалою: він утримався в міністрах кілька років,