Польовий командир

лопатою горни, почали з'являтися кримінальні справи про розкрадання

благодійницьких внесків директорами притулків та дитбудинків,

причому саме тих, куди надсилала кошти довірена особа. Не всі

педагоги, завважив Валерій Георгійович, виявилися нечистими на руку,

але всі крадії виявилися з його списку.

Цього не буде – гупнув кулаком по столу польовий командир

Майдану й викликав керуючого справами міністерства. Бувалий у

бувальцях генерал незворушно дивився, як пан Одвірченко власноруч

опломбовував шафу, і уважно вислухав його наказ винести її під три

чорти хоч до фінчастини, хоч до архіву, хоч до Євгенії Марківни. За

п'ять хвилин шафу як корова язиком злизала.

Вийшовши надвечір з кабінету, Валерій Георгійович опечатав

двері особистою печаткою, пояснивши ошелешеним клеркам: "Віднині

прибирати тут будуть у моїй присутності!"

Наступного ж дня він подарував сто вісімдесят дев'ять

однаковісіньких дорогих новеньких портфелів інтернатові математично

обдарованих дітей – і зітхнув полегшено. Питання було вирішено –

більше таких сюрпризів доля не підкидала.

Незабаром проявилася й незручна деталь: швидко спустошився

й не поповнювався холодильник у кімнаті відпочинку. Бар у лімузині