Розділ «МОРОЗ»

Дала мати вечерю, посадовили Мороза за стіл, самі посідали. Випив Мороз горілки, схилив голову на руку. Почав плакати Мороз. Далі співати, та так жалібно, аж до серця достає:

Ой Морозе-Морозенку, преславний козаче,

За тобою, Морозенку, Україна плаче...

Витер сльози, жаліється.

- Нема,- каже,- мені в світі пристановища, як звірюка в лісі блукаю...

І не знали діти, чого їм так стало шкода мороза,- у дівчини аж покотились сльози. І мати зітхала, і батько хитав головою - жаліли, проте коли батько давав йому чару, а мати страву подавала,- в одного і в другого тремтіли руки.

Повечеряв Мороз, подякував.

Далі що було, про те розказують отак старі люди: здійняв, кажуть, із себе черес та й сійнув, як зорями по столі, щирими червінцями: так і осяяло в бідній хаті.

- Оце,- каже,-вам, діти, од мороза на празникове!

Та й пішов.

Батько вийшов провести його з хати.

Мати стала близько коло вікна, за серце взялася, слухає, затурбована, а очі, як зорі, горять. Разом до дітей стиха промовляє:

- А що, накликали мороза? Та й самі не раді!

Увійшов батько, мати забула, що казала, зразу до його:

- Ну що - пішов?

- Прямо до двору подався! - батько легко зітхнув, очі в його теж чогось сяяли.- Будуть пани мати гостя на святвечір! - додав він стиха, далі сполохано зиркнув на дітей.- А ви чого роти пороззявляли? На піч!

Діти - до батька:

- Оце такий, тату, мороз?

- Оце ж такий Мороз, а ви думали, який він?

- А чого ж він ходить, і їсть, і говорить? Чого в його самопал за поясом?