TextBook - Живу - не бачив, і умру не побачу такої! - гаряче одмовляє Щур.- Та ще й звуть Оксаною! Дівчата, чи не бачили, чи не чули про мою Оксану? - Передає він мову до дівчат, що веселим гуртом проходять під вербою мимо семінарів.
- Еге, упустив Оксану, тепер не впіймаєш! - жартують звідти - вони вже про те знають.
Бачать бурсаки - коли й жарт, то жарт цікавий: зашуміли.
- Хіба ж таки ми не знайдемо тії вражої Оксани? Гайда з нами, Щуре: ми її із землі тобі видеремо!
Знялися табуном, швидко, як горобці, полинули на село.
Рипить сніг, тріщать тини...
Уличка узенька, темна. Загнали в куток дівчат цілу валку - й тікати немає куди.
- А признавайтесь, дівчата, котра з вас Оксана?
Дівчата пручаються, регочуть, закривають хусткою лице.
- Сюди, Щуре! Може, оце вона, Оксана? Чи не оце вона? - Смичуть Щура на всі боки. Щур ходить по гурті, приглядається до чорних брів, до білого личка.
- Ні, не вона! - лунає смутно його голос.
- Кого вам треба, паничі? Може, ми вам скажемо! - питаються дівчата. Раді, що трапилась весела оказія.
- Оксани нам треба.
- Чиєї? Якої Оксани? Оксан, може, є багато на селі.
- Нам треба тієї Оксани, що найкраща за всіх.
- Нема в нас такої; ми всі - найкращі! - дзвенить на морозі веселий голос.
- Ось придивіться-но до нас!
Назустріч ішов другий дівочий гурт.
Половина бурсаків, мов по команді, наскоком побігла до другого гурту... Знявся гармидер. Через улицю перегукувались:
- А що, у вас немає?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОКСАНА“ на сторінці 6. Приємного читання.