Розділ «ОКСАНА»

- Де блукав, Щуре? - звертається до Щура один із семінарів.

Щур стомлений, сумний, усилу волоче ноги; сів на краєчку на лавочці, мовчить.

- Гляньте, хлопці, щось із Щуром нашим подіялось,- гомонить хтось; до Щура: - П’яний, чи що?.. Чи, може, хто побив?

Щур нижче схиляє голову й набирає таємничого, сумного вигляду.

- Що таке йому справді?

- Щуре, що тобі?

Щур зітхає важко-важко, смутно:

- Пропала Щурова головонька - от що! - невесело од-повідає він.

- Та що ж таке сталося?

- Таке сталося, що доведеться, мабуть, помирать: дівчина причарувала!

Засміялися всі, загомоніли:

- Це тебе, Щурику? Як? Де?

Насторожились.

Щур почав розповідати.

Збились кругом Щура, слухають, примовкли.

Розповідає біду свою Щур, зітхає, журно головою похитує, та й сам собі вже дивується, чи це справді йому така туга, чи більше напускає на себе.

Стрепенулась бурса; де ті й позіхоти поділися - аж очі засіяли: запахло роботою.

- Та де ж вона? Та звідки? Та з себе яка?

- Кажу ж, що як крізь землю провалилась... Нічого тепер не знаю.

- А гарна, кажеш, дуже?