Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

Жінка з цікавістю розглядала прибулих, а вони уклінно чекали дозволу підвестися. Це були в основному молоді чоловіки, всі як один ставні, широкоплечі красені, як і їхній очільник – князь Дмитро Вишневецький. Лише позаду інших стояли троє старих, вони-то і привернули увагу Роксолани. Двоє з них здалися їй знайомими, причому в цих людях було щось не зовсім приємне… але що саме?!

– Підведіться, – дозволила нарешті правителька.

Челядники одразу принесли й поклали біля ніг гостей тверді подушки, завідомо приготовані для прийому, однак козаки продовжували мовчки стояти. Мовчала й султанша. Пауза явно затяглася надміру, але Роксолана вважала, що заговорити першою не може – це було рівнозначно тому, щоби вронити в очах відвідувачів достоїнство Османської імперії. Ну, нічого, нічого, вона потерпить – нехай розмову починають гості…

– Вітаю тебе, о велика правителько! – нарешті порушив мовчання князь. – Я литовський князь Дмитро Вишневецький із древнього герба Корибутів, васал короля Сигізмунда Августа, староста канівський і черкаський.

– І я вітаю тебе, князю, – вимовила султанша у відповідь латиною.

Хоча мовою міжнародної дипломатії князь володів непогано, однак незворушно продовжував говорити своєю рідною русинською:

– Я прибув до вас, о велика пані, щоб особисто подякувати вам – дружині Його величності Сулеймана Кануні за виявлене співчуття і турботу про долю нашої родини.

Вишневецький витримав невелику паузу, мабуть, очікуючи якоїсь реакції Роксолани на його слова. Але оскільки вона незворушно мовчала, князь продовжив:

– Особливо вдячний вам, пані, за виявлене співчуття до долі мого батька – Івана Вишневецького. Тільки завдяки вашому царственому чоловікові Сулейману Кануні й особисто вам батько мій був звільнений і відпущений з татарського полону. Він був дуже сильно хворий і незабаром помер, зате вмер вільною людиною на рідній землі, у рідному домі!

Князь замовк від хвилювання, ковтнув повітря й мовив:

– Я чув, о велика правителько, що ви родом з наших земель…

– Можливо, – ухильно кинула Роксолана, дуже постаравшись, щоб її голос при цьому не здригнувся.

– Отож я й подумав, що ви, можливо, нудьгуєте за рідними місцями, а тому вирішив віддячити вам і привіз дарунки, звісно ж, не настільки розкішні, як речі, що зберігаються в численних скарбницях вашого царственого чоловіка Сулеймана Пишного, але просто дорогі моєму серцю речі.

– Це… Що ж, мабуть, це справді цікаво, – мовила правителька, і краєчки її губ ледь здригнулися вперше за весь час зустрічі. Справді, їй стало дуже цікаво, що за дарунки приготував незвичайний гість?..

– Я привіз вам, о велика правителько, батистові й лляні сорочки, вишиті майстринями, якими славиться наша земля, м’які коштовні хутра, якими багаті наші ліси, а також букети з лаванди, чебрецю, ковили й шавлії, що ростуть удосталь на наших луках. А вашому царственому чоловікові – Його величності Сулейману хотів би піднести вироби з янтарю: тростину й люльку, оздоблену золотом і сріблом. А ще дозвольте піднести скриньку з ялівцю…

Доки князь говорив, хтось із його воїнів, що супроводжували господаря, виступав наперед і опускав черговий названий предмет на круглий мармуровий столик, розташований перед бамбуковою ширмою.

У Роксолани паморочилося в голові, сльози застеляли очі, вона була розгублена й уражена до глибини душі. Так, нехай дарунки Вишневецького більш ніж скромні, однак за своєю значущістю особисто для неї вони не йшли в жодне порівняння із чудовими підношеннями, які правителі Османської імперії звикли одержувати від чужоземців і які одразу ж відправлялися до скарбниці. Зате привезені з рідної сторони речі зігрівали душу й хоч ціну мали невелику… але насправді були воістину безцінними! Як же вона вдячна цій людині!..

– Дякую за підношення, все це дуже вартісно для мене, – ледь переборюючи підступний спазм, що здавив горло, вичавила із себе султанша.

Вишневецький смиренно вклонився, потім випрямився, розправив широкі плечі й почав полум’яну промову:

– О велика правителько, зізнаюся відверто: прибувши до Стамбула, я був уражений. Я, звісно ж, припускав, що Османська імперія потужна й могутня, але не думав, що настільки!.. Подорожуючи вулицями твоєї столиці, я був схвильований видовищами, які удосталь відкривалися моїм очам.