Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

Проспавши добу, прокинувся від голоду і спраги. Спустившись з кімнати донизу, ледь не знепритомнів від смачнючих ароматів, що долинали з кухні. Обрав столик у кутку, підкликав корчмаря, замовив і м’ясо, і смажених порібрин, і галушок, і солоних грибочків, і квашеної капусти… На щастя, чекати довелося недовго. Незабаром принесли замовлену їжу й невеликий глечик вина на додачу. Князь накинувся на все з жадібністю дикого звіра.

Дещо вгамувавши голод, Дмитро озирнувся довкола. Був полудень, корчма поступово наповнювалася відвідувачами. Відсунувши напівпорожні тарілки, декілька купців із сумним виглядом розмірковували про податки, які під час правління Сигізмунда II Августа зросли неймовірно. Двоє шляхтичів голосно глузували із чергових палацових пліток. Вишневецький уже збирався повернутися у свою кімнату, як раптом почув знайоме прізвище: «Сангушко». Негайно змінивши первісний намір, він втиснувся в куток і уважно прислухався до бесіди розчепурених панів.

– Ви уявляєте, пане Анджею, як цьому дженджикові Дмитру вкотре пощастило?! – вимовив той з них, що виглядав більш молодо.

– І що ж сталося тепер? – ліниво поцікавився більш солідний.

– А згадайте-но панянку Марину, онуку ясновельможного князя Василя від його сина Лева, що її Сангушко тримає як бранку й завдяки цьому постійно тягне гроші з її діда!..

– Так-так, здається, пригадую…

– Ну, ще б пак! Отож, зараз наш придворний дженджик намітив нову жертву – якусь Гальшку з роду Острозьких.

– Та ну?!

– Але це ще не все. Подейкують, у цій справі замішаний сам король Сигізмунд!..

При цих словах Вишневецький інстинктивно стиснув руків’я шаблі, що висіла на боці, і ледь не кинувся на шляхтичів, однак вчасно стримався, вирішивши дослухати розмову до кінця, перш ніж діяти. Зрештою, волхв говорив саме про це: спершу розібратися у всьому досконально…

Шляхтичі ж продовжували розв’язно теревенити.

– Ну що ви, пане Войтеху, все зовсім не так! – солідний пан широко розвів руками. – Про цю саму Марину, дочку покійного князя Лева Полубенського, я мовчу, тут заперечити справді нема чого. Але з Гальшкою Острозькою все інакше! Тут наш ловелас Сангушко саме-таки потрапив у тенета богині Венери й закохався у дівицю по вуха.

– Тоді розповідайте, пане Анджею, що там відбулося? Але тільки якщо знаєте не з пліток, бо чутки переказувати…

– Усе закрутилося навколо якогось князя Дмитра Вишневецького, – солідний закотив очі під стелю, зовсім не підозрюючи, що згаданий ним чоловік перебуває на відстані витягнутої руки й весь кипить від люті. – Для початку цей самий Вишневецький прибув до короля з такою собі маячнею: звести замок на якімсь острівці посеред якоїсь річечки – вже й не пригадаю достеменно, якої саме.

– Маячня, справжня маячня! Кому може стати в нагоді річковий замок?! І на що він придатний?! Та його ж першою повінню змиє…

– Абсолютно вірно, пане Войтеху, абсолютно вірно. Тим паче, як вам відомо, за тісний зв’язок з Барбарою Радзивілл могутня королева Бона позбавила грошей свого сина Сигізмунда. Цілком природно, у настільки делікатній ситуації Його королівська величність спробував красиво оминути обговорення божевільної ідеї Вишневецького: начебто і не відмовив прямо, але водночас не схвалив.

– О так, Його королівська величність цілком розумний, йому в цьому не відмовиш!..

– Однак знаючи непередбачуваність будь-якого нащадка роду Вишневецьких, король наказав стежити за князем Дмитром. Тож Його величність негайно довідався, що надалі Вишневецького занесло в Острог: напевно цей авантюрист захотів розжитися грошиками Василя Острозького.

– Ага, он воно що!..

– Так-так, оте саме… Втім, князь Василь Острозький незваного гостя не прийняв. Тоді пройдисвіт вирішив підкотитися до Беат Острозької – удовиці покійного князя Іллі, але одразу був уражений красою її дочки Гальшки й забув про все на світі!