Ще раз низько вклонився з лірою в руках, випростався, обережно закрутив ручку ліри, тихо перебирав струни, і сумна та журна мелодія виповнила повстанський табір. Самійло грав, не зводячи очей з побратимової голови на списі, і з очей його покотилася самітна сльоза…
Козаки стояли, звісивши голови.
Та ось Самійло стрепенувся, підбіг до кручі і, розмахнувшись, пожбурив ліру в Дніпро…
– Пливи, козацька ліро, пливи за водою, хай наш батько Славута на тобі грає та люд наш до помсти закликає! Прощай, товаришу мій! – Повернувся до козаків, зняв з пліч кобзу. – Дозвольте вам, панібратчики, пограти та про славу вашу лицарську поспівати.
– Просимо! Просимо, батьку! – загомоніли козаки, і лиця їхні, хвилину тому зажурені, враз посвітліли. – Спасибі, що прийшов до нас, бо нам без музики, як і без пороху, – тяжко.
Гуня послав чатників на вали, а решта козаків розмістилася просто на поораній ядрами землі. У коло посадили кобзаря… Повів він рукою по струнах, забриніла, зарокотала стара кобза… Принишкли козаки, тільки очі їхні заблищали вологою. Після стількох битв, смертей та крові як солодко, до болю, до щему в серці солодко було слухати рідну кобзу… І на душі легше ставало, і на серці світліло… Злетіла пісня:
Віє вітер, віє буйний,
Аж дуб похилився.
Скажи, скажи, козаченьку,
Куди ти пустився.
Чи ти їдеш в Туреччину
Братів визволяти?
Чи ти їдеш на Вкраїну
Слави добувати?
Ледве заспівав кобзар, як козаки, зголоднівши за піснею, дружно підхопили, і злетіла над табором тисячоголоса пісня про козака, котрий від могили до могили соколом линув і обіцявся розказати «батькам нашим всю тяженну недолю».
Дружно співали козаки, оточені ворогом, і вкраїнська пісня наповнювала їхні серця звитягою, як криницю джерело з живлющою водою.
…Потоцький, вчувши пісню в козацькому таборі, велів негайно кинути жовнірів на приступ.
– Щоб навіки заціпило тим співакам!
Але повстанці, підпустивши ворога до валу, висипали з таким завзяттям навстріч і з такою люттю запрацювали шаблями, що жовніри кинулись тікати. Разом з козаками бився і кобзар Самійло Голосистий. З шаблею в одній руці та кобзою в другій він мчав у першій лаві, женучи ворога, і його винесло аж на польський вал. Зняв він із списа голову свого побратима і впав, поцілений кулею в груди…
Кінчався липень. Другий місяць переважаючі сили ворогів не могли здолати повстанський табір. Полки вже почали втрачати надію на вікторію. Все покладали на важкі облогові гармати. Шляхта їх стріла криками «Віват!».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…“ на сторінці 75. Приємного читання.