Розділ «Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…»

Польний гетьман спорожнив уже третій келих, як у намет заглянув ротмістр.

– Вашмосць! Гусари спіймали двох кобзарів. До Гуні хотіли прошмигнути!

– Кобзарі? – скривився Потоцький. – Якраз тільки музики не вистачало!.. Чого стоїш, телепню? Тягни їх сюди!..

Ротмістр хутко обернувся й заштовхав до намету двох дядьків. Один був низькорослий, сивовусий, з гірким виразом обличчя. Замість очей в нього були дві рожеві ямки. Його товариш був зрячим – високий, худий, вуса мав руді, брови кущуваті, що супились над гострими очима. В обох висіли через плечі худі торбинки. Високий мав кобзу, а сліпий – ліру. Він тримався за рукав зрячого і дивився прямо поперед себе, міцно стиснувши сухі запалі вуста.

– Ви хто такі? – запитав Потоцький.

– Музики, – відповів високий і по хвилі додав:– Я – Самійло Голосистий, кобзар, а це мій товариш і побратим Ничипір Біда, лірник. Вдвох по Україні мандруємо та людям граємо.

– До бунтів чернь закликаєте?

– Закликаємо до волі! – визивно мовив Самійло Голосистий. – Козацька кобза ще ніколи не грала під панську дудку.

– Ви в мене пограєте! – зашипів Потоцький. – Ви ще потанцюєте під мою дудку, пся крев!

– А ти ж хто такий? – глухо поспитав сліпий лірник.

– Худоба! – Ротмістр навідліг вдарив рукою сліпого лірника. – Бидло! Як ти смієш так казати єгомосці польному гетьману?!

– Бити сліпого діда не вельми велика честь, – з гідністю відповів сліпий лірник і повернув лице на голос Потоцького. – То це ти сам Потоцький?

– Сам, – криво посміхнувся польний гетьман.

– Чули про тебе, катюго, чули! – гнівно сказав лірник. – Села випалюєш, звіре прелютий! Груди жінкам вирізуєш, немовлят знищуєш! Ні людей, ні Бога не боїшся!

– Не боюсь, хлопе. Проти вашого люду в мене військо є, а Бога… З Богом мій капелан побесідує…

– Стережись, звірюко! – вигукнув кобзар Голосистий. – Віділлються вовкові овечі сльози!

Ротмістр вихопив меча, Потоцький спинив його.

– Чекай, ще встигнемо. Хай спершу скажуть ці музики, куди вони йшли. І за чим?

– Туди, де воля б'ється, – сказав кобзар.

– До Гуні та його побратимів, – уточнив лірник.