TextBook – І ти думав, що чернь поверне тобі маєток? Дурень! Ти міг повернути маєток вірною службою королю і Короні.
– Це я втямив лише тепер, вашмосць.
Потоцький довго мовчав, напівлежачи. Козир тупцявся на місці.
– Я готовий служити вашій мосці, – нагадав про себе гість. – Веліть мені дати зброю, і я битиму чернь. У мене немає нічого спільного з хлопами. Все одно, коли б чернь взяла гору, то вона б і маєтки вкраїнських старшин розорила, не лише великопольських.
– Ти мені не потрібний! – буркнув Потоцький. – У мене й без тебе вояків досить. Коли хочеш мати маєток, повертайся назад.
– Для чого? – здивувався Козир. – Я до черні не піду!
– Підеш! – вигукнув Потоцький. – Підеш, якщо хочеш викупити свою голову. Ти мусиш схилити козаків до миру. Гуртуй навколо себе старшину, збирай невдоволених, підупалих духом. Чим швидше лотри здадуться, тим швидше ти повернеш собі маєток. Повертайся в табір. Щоб ніхто не бачив, де ти був! На пузі повзи!
І Козир поповз…
Ніч була темна, козацький табір ледве бовванів у пітьмі. Повз обережно, до болю в очах вдивляючись у глуху темряву, прямуючи в лівий край табору, де значно рідше стояли чатники. Раз по раз натикався на трупи, гидливо кривлячись, витирав холодну, липку кров… Та ось вже й вал. Козир, тамуючи подих, розпластався на землі, як на валу замаячіла постать чатника… Згодом постать зникла, Козир звівся, нечутно побіг, допомагаючи собі руками, вихопився на вал. І тільки хотів було спуститися вниз, як зненацька пролунав окрик:
– Ей, ти!.. Ану стій!.. Хто такий?!
– Чого кричиш, бевзю? – зашипів Козир зводячись. – Свої!
– Чи ти ба! Свої! – чатник підійшов ближче. – Де це вас носило, пане старшино?
– Не твоє діло! Пильнуй ліпше вал!
– Та ніби ж від ляхів приповзли, – сам до себе мовив козак. – От дивина-а…
Козиря так і тіпонуло.
– Ану прикуси язика і не патякай, чого не знаєш! Іч, який балакучий! Не твоє діло, звідки я повз. Розпустилася чернь далі нікуди! Своїй старшині вже вказувати?
– А ми з ляхами б'ємося не для того, щоб одне панство викишкати, а друге собі на шию посадить.
– У-у, бидло!.. – незчувся Козир, як і вихопилось слово. – Заткни пельку, бо я…
– Чи не в ляхів навчився пан старшина своїх козаків бидлом обзивати? – насмішкувато запитав чатник і наставив на Козиря мушкет. – Ану ходімо до гетьмана, хай він тебе поспитає, чого ти ночами до ляхів повзаєш на пузі!
– Ти!.. Ти здурів?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…“ на сторінці 60. Приємного читання.