TextBook – Помирати – так з музикою! – бадьоро вигукнув Козир, збиваючи набакир соболеву шапку. – Можу й до ляхів на переговори сходити. А чого… Не вперше ляшки пропонують нам мир.
Гуня нічого не відповів, мовчки орудував лопатою.
– Дивно, пане гетьмане, – впівголоса озвався Козир. – Як ляхи дізналися, що ми відходимо? Туман же густющий був. Їй-богу, в нашому таборі є зрадники та запроданці.
– В сім'ї не без виродка! – Гуня пильно глянув на старшину (той ураз чомусь знітився) і знову наліг на лопату.
– Продадуть вони вас, пане гетьмане, – бубонів Козир. – І пізно тоді буде. А зараз ще можна… Утекти…
– Я тікати не збираюся!
Неподалік упало ядро, Козир миттю впав на землю і, розпластавшись, затулив голову руками. Гуня, поплювавши на долоні, копав далі.
– Візьми ліпше лопату, старшино! – кинув він Козирю. – Як лежати, то ліпше копати. Все ж нам буде якась вигода з тебе.
– А на дідька землю копирсати? – Козир звівся й неохоче взяв лопату. – Чи не все одно, де смерть зустріне? В шанці чи в чистому полі? Все одно – капець!
– Рано себе ховаєш, старшино.
– Рано… рано… – бурчав Козир, тикаючи лопатою. – Волю ми вже все одно не здобудемо!
– Ми її вирвемо! – Гуня із злістю орудував лопатою. – Коли й не розіб'ємо ляхів, то принаймні вимотаємо їх, обезкровимо, щоб панство не дуже рогами розмахувало! Хоч якесь полегшення, а таки вирвемо люду! А надійдуть ліпші часи, зберемо більшу силу і по-іншому мову тоді поведемо.
– Доки сонце зійде, роса очі виїсть! – сердито вигукнув Козир. – Помочі нізвідки… От і борись! Одні ми!
– Не одні, а серед людей. – Гуня помовчав, вирівнюючи стінки шанця. – Не в пустелі б'ємося. Чують люди, де воля гримить. Чималий розголос про наше повстання Україною пішов. Прийде й поміч. Побачать люди, що можна ворогів бити, за зброю візьмуться.
– Нині чернь перелякана поразкою Павлюка.
– І деяка старшина! – додав Гуня.
Помовчали, копаючи.
– А чи не ліпше згодиться на переговори з ляхами? – озвався Козир. – Я б хутенько до Потоцького збігав… Умовив би його… Мо', які й вольності вирвав би…
– Бачу, нарядився шляхетним паном.
Завиваючи, пролетіло ядро. Козир поспіхом впав на дно шанця, а коли звівся, Гуні вже не було.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…“ на сторінці 64. Приємного читання.