TextBook – До останньої кулі й останньої краплі крові!
Інші заперечували:
– Послухайте, що гетьман каже. Ми всі загинемо ні за пухлу душу! А що з того? Наша земля й так рясно кров'ю полита.
– Все одно ми не здолаємо коронне військо. Їх тисячі і тисячі, а нас жменька…
– Прощайте, братове! – вклонився гетьман.
Наперед у коло вибіг Дмитро Гуня з палаючими очима.
– Гетьмане! В таку годину ти кидаєш нас?
– Ні, товаришу мій вірний, не кидаю вас. Хочу забрати вас з собою за московський рубіж. Тих, хто захоче піти за мною.
Загудів табір, засперечався…
– Батьку! Гетьмане! Товаришу! – рвонувся Дмитро Гуня. – Невже ти покинеш Україну? Запорозьку Січ і Дніпро? І ви, пани молодці, покинете рідну землю? – повернувся Гуня до тих козаків, які перейшли на бік Остряниці. – І ви, братове, покинете Дніпро і Україну нашу? А підете в чужі землі, в чужих хатах кутки обтирати? Кидати Україну в такий час? Землю свою рідну зоставити навіки? Краще кістьми в ній лягти! Чи ж є другий який Дніпро? Та ви, як риба без води, не можете бути без нашого Славути! Де ви найдете нову таку славну ріку, щоб вам, козакам, так служила і кохала вас? Ніхто вас не сміє і не може утримувати. Та закликаю вас: схаменіться, товариші мої! В таку люту годину кидати свою землю? Та куди ж вас несе? Христос з вами!
Пристрасна мова Гуні сколихнула багатьох.
Заклекотів козацький табір на останньому шматку вкраїнської землі. Остряниця стояв звісивши голову й опустивши руки. Гуня застиг у пориві з простягненими руками, наче німо благав козаків не йти з свого краю… А на землі, на гетьманській шапці лежала булава…
Табір гудів… Одні тягнули руку за Остряницею, закликаючи всіх іти за московський рубіж, інші радили лишитися на своїй землі і битися тут до загину…
Зрештою вгамувалися козаки, і на бік Остряниці став один бунчук… Решта козаків пристала до Дмитра Гуні.
– Прощайте, пани-брати! – вклонився Остряниця і ті козаки, котрі ухвалили йти з ним у Московську землю.
– Прощайте, пани-брати! – вклонився Гуня і ті козаки, котрі залишалися разом з ним битися до загину.
І розійшлися…
Надвечір на Сулу спустили невеликий пліт, на нього переніс Остряниця Орисю, сам забрів у воду і, підштовхуючи пліт, поплив на той берег. За ним тихо входили у воду козаки і мовчки пливли не оглядаючись… Українська земля скінчилася, попереду була московська…
Дмитро Гуня з товариством стояв на березі.
Над Сулою западав вечір.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…“ на сторінці 54. Приємного читання.