TextBook – Парасочко… Мені все ще не віриться, що це ти, рибочко…
Параска пригорнула сотника до своїх грудей, погладила його по голові, як дитину.
– Парасочко… – прошепотів сотник, заплющуючи очі, – потягай мене, будь ласка, за оселедець, і я повірю, що це ти… Прошу тебе…
Параска, посміхаючись, намотала на руку його посивілий оселедець.
– О-о!.. – зраділо вигукнув сотник. – Вчуваю руку дорогої жіночки.
Параска плакала…
– Ти чого, рибочко?
– Помирати тяжко, чоловіченьку… – Параска, як дитина, розмазувала сльози по щоках. – Ми ж не нажилися з тобою… Ой, і половини свого життя не прожили… І солов'їв не наслухалися вечорами біля Голтви. Чи не я тобі казала: слухай, упивайся чарами, бо раз на світі живеш… А тепер пізно… Ляхи бачили, що я на вежу втікала, вони скоро будуть тут… Але ж, Боже мій, як не хочеться помирати… як страшно розлучатися з життям… Не на день же це, не на два дні в землю лягати…
– Я кохаю тебе, жіночко… – ніжно прошепотів чоловік. – Що нам ляхи… Вони не вб'ють нашого кохання. Я щасливий, що ти моєю була… Що ти колись силоміць мене на собі оженила. Чесне слово, я сам не зважився б на таке… Хоч і любив тебе нишком…
– Любий мій, ти не сердишся, що я тебе живосилом під вінчання потягла десять літ тому? – Параска так і засяяла. – А я думала, що. ти не любиш мене… І ночами плакала… А потягла тебе під вінець тому, що жити більше без тебе не могла… А ти був хвацьким козаком, тільки не залицяльником. На тебе, думаю, покладись – до сивого волосся додівую… От і зважилась тебе до церкви потягти… Бо не могла без тебе…
– Парасочко, коли б не ти… у мене б духу не вистачило свататись до тебе… Я тільки нищечком зітхав за тобою.
Гуп-гуп, гуп…
– Це за нами! – схопилась Параска. – Дай мені пістоль.
Гуп-гуп… Ось на вежі вже з'явилась голова жовніра… Параска вистрілила, голова враз зів'яла і зникла…
– Що ти наробила?! – крикнув Хрущ. – У нас більше немає куль.
Ще одна голова виткнулась, і Параска лихим наскоком стяла її при самих плечах.
– Ось так, воріженьки! – вигукнула. Параска. – Хоч на двох ворогів поменшало на Україні, і то добре…
Гримнув постріл…
– A-a-a… – Параска захиталася. – Яка ж ти пекуча й болюча, чужа куля!.. І в очах вже туман… Де ти, мій любий чоловіченьку?.. Не горюй, пане сотнику… Ми з тобою зараз полетимо… Високо-високо над землею… І ніхто нас не здожене…
Жовніри знову висунули голови.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…“ на сторінці 52. Приємного читання.