– Стійте! Стійте, пся крев! – горлав ротмістр. – Кого ви злякалися? Кому славне лицарство показує спини? Сором, панове! Перед вами купка селюків. А ви ж орли Посполитої! Ганьба! Вперед!
Втретє понеслися драгуни. Огризнулись вози самопалами, посипались драгуни з сідел… Знову залп!
Отаман Сокирявий, дрібний на вигляд селянин в латаній-перелатаній сорочці, спокійно смоктав люльку, сидячи на возі, й дивився, як на його загін мчали драгуни. Жодна риска не ворухнулася на його кістлявому сухому лиці, засмаглому, аж оливкового кольору. Маленькі очі сховалися в густу сітку зморшок, що густо поорали лице… Драгуни все ближче і ближче. Сокирявий спокійно собі кадить люлькою. Та ось підняв руку, махнув. Гримнув залп! Другий… Заляскали постріли врізнобій… Покотилися вершники, падають коні, курява стовпом стоїть…
– Почухали ляшкам боки, і досить! – каже він і зістрибує з воза. – Ану, товариші молодці, заманіть уніятів під лісок.
Використавши передишку, селяни хутко запрягли коней і подалися до лісу. Ледве драгуни забачили, що селяни втікають, скочили на коней і понеслися навздогін. Вози котилися дорогою, дядьки диміли на возах люльками.
– Підпускайте поближче! – наказував Сокирявий. – А тепер – стій!
Вози спинилися, дядьки робили залп, передніх драгунів як вітром здувало з коней…
– Поїхали, товариство! – казав Сокирявий, і вози знову торохтіли дорогою, а драгуни підбирали поранених та вбитих. Так повторялося декілька разів, аж доки Сокирявий не дістався переліску. Тут починалося болото. Болото було підступне: драговина на драговині. Сунешся – поминай як звали! А зверху драговина затягнена зеленою травою, мохом… Сюди й заманював Сокирявий драгунів. Порівнявшись з болотом, дядьки пострибали з возів, вози поторохтіли в глиб лісу, а дядьки стояли собі на дорозі, курили, очікуючи драгунів…
– Рубай хлопів до цурки! – кричав ротмістр. – їм нікуди дітися!
Селянам ніби й справді не було куди поткнутися, стояли вони посеред дороги, опустивши руки… Та тільки драгуни наблизились, дядьки несподівано сипонули низиною, де ріс рогіз та блискотіли озерця.
– Втікають, лотри! – загаласував ротмістр. – Виловлюйте схизматів, випужуйте їх з кущів!
Перша хоругва драгунів, підбадьорена втечею ворога, погналась за ними, розпорошилась по низині і подалася зеленими травами. І тут сталося негадане. Коні раптом дико заіржали, пірнаючи в смердюче багно по черево, а далі глибше… Перелякані драгуни зістрибували з коней і самі тонули… Інші хоругви вчасно встигли спинитися на краю небезпечного болота й, оціпенівши од жаху, дивились, як конає в драговині добірна хоругва князя Острозького.
– Ура-а-а!
Заметались драгуни, спереду болото, а позаду – козаки. Деякі, охоплені панікою, кинулися на болото й потопилися… Козаки налетіли на драгунську хоругву, і заблискотіла криця!
Люто рубався Остряниця, вирвавшись поперед. Рука не знала втоми, душа – спокою. Вибирав драгуна, кидав до нього коня й з усього маху сік ворога по шиї. Шабля входила в вороже тіло нечутно, ворог тихо зсовувався з сідла і падав під ноги коневі… Діяв гетьман з холодним розрахунком, ні на мить не втрачаючи над собою контролю. Мигнувши в повітрі, шабля падала на плечі ворогу і розсікала його від ключиці до пояса… Остряниця ловко володів шаблею.
– На шиї нам захотіли сісти, пани-ляшки?! – несамовито кричав гетьман. – А криці козацької не хочете скуштувати?
Драгунська хоругва князя Острозького була вирубана до ноги. Бій відклекотів, як і спалахнув, – швидко. Козаки виловлювали драгунських коней, збирали трофеї. Остряниця запалив люльку і, зістрибнувши з коня, сів на моріжку, очікуючи Сокирявого. Дядьки виглядали з-за кущів, перемовлялися між собою.
– Та виходьте, бо вже набридло ждати! – крикнув їм Остряниця. – Драгунів у болото заманили, а своїх злякалися.
– А ви хто такі?
– Якщо ляхів порубали, то, виходить, свої.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…“ на сторінці 44. Приємного читання.