Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

– Один, ваша милість! Він не зміг виїхати навстріч вашій милості, бо в нього перебиті ноги. Але серцем він з нами!

– Бидло! – крізь зуби процідив Потоцький і навідліг оперіщив пана підстаросту нагайкою. – Глузувати надумав, пся крев! – Крикнув до ротмістра: – Всипте київ цьому панові і заодно відріжте йому і другий вус!

Гусари з гетьманської охорони заходилися молотити пана підстаросту, але той підняв такий вереск, що Потоцький поспішно вскочив у карету й зачинив дверці.

Спинившись в Корсуні на день, Потоцький розіслав хоругви в навколишні села з наказом палити й нищити все на своєму шляху. Потім велів привести до нього першого-ліпшого корсунського діда. В містечку майже не лишилося людності, козаки й міщани пішли із Скиданом, лише де-де можна було побачити ветхого діда чи бабу. Спопавши на одній вулиці старого, гусари притягли його до гетьмана.

– Слухай, хлопе! – крикнув Потоцький, сидячи в кріслі біля печі. – Ти хочеш, щоб я подарував тобі життя?

Старий, не дивлячись на гетьмана, буркнув у сиві вуса:

– З брудних рук навіть власного життя не хочу брати!

– Я велю тебе скарати на горло! – крізь зуби процідив Потоцький.

– Знайшов чим лякати, – знизав плечима старий. – Я своє вже віджив, можна й на той світ.

І плюнув Потоцькому в лице.

Діда витягли надвір і відрубали йому голову.

– Шукайте другого діда! – крикнув Потоцький ротмістру і застогнав. – У-у, сто дяблув!.. Швидше!

Невдовзі притягли другого діда, малого, сухого, наче підліток, лише кістляве, пооране зморшками лице виказувало його вік.

– Слухай, старий, – скривився Потоцький. – Я простудився в дорозі, і давній ревматизм не дає мені спокою. Аж ноги виламує.

– Ваша милість! – жваво відгукнувся дід, блискаючи маленькими, напрочуд жвавими очима. – Чи не краще було б сидіти вдома? Чого його по світу воловодиться? І ноги тоді б не крутили. Я ось старий дід-збудь вік, то й сиджу в Корсуні й не рипаюсь.

– Замовкни, старе луб'я! – визвірився гетьман, але новий приступ ревматизму хутко його втихомирив. – У-у, сто дяблув!.. Слухай, старий, ти хочеш злото мати? Дістань мені зілля.

– Якого це зілля, ваша милість?

– Щоб ноги не крутили. Від ревматизму. Ви, чернь, без ескулапів обходитеся, і ваше зілля ліпше, ніж наші ліки. Я заплачу тобі.

– Еге, он воно що, – аж свиснув дід з подиву. – У бідного пана крутять ніжки. Діло, виходить, таке. Якщо я вилікую панові ноги, то пан ще швидше побіжить по Україні. Ні, ваша милість, селянське зілля не для панських ніг.

– Я велю стяти тобі голову!