Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

– Вашмосць! Найясніший воєводо! Поспішаємо вам доповісти: Кодак знову наш! – реєстровий гетьман Сава Кононович, незважаючи на свою опасисту статуру й живіт, котрий ледве стримує широкий червоний пояс, гнеться заледве не в дугу й простягає до воєводи короткі руки, наче підносить йому на тарелі фортецю. – Чернь вгамовано! Запорозькі лотри знищені, а їхній ватаг Сулима і…

Гетьман хоче сапнути побільше повітря, аби велемовніше закінчити, але його випереджає Іляш Караїмович:

– …І зрадник Павлюк сидять закайданені у клітках, чекаючи на побачення з вашою милістю!

– Панове, радий вас бачити в доброму здоров 1, радий віншувати з блискучою перемогою! – киває бородою Адам Кисіль і посміхається солодко-приторною посмішкою. – Ви, пане гетьмане, і ви, пане старшино, недарма їсте хліб Речі Посполитої! Корона не забуде вашої вірнопідданої послуги. – Воєвода поморщився і вже без пафосу закінчив: – Ви істинні лицарі, панове.

– Вашмосць почуває себе негаразд? – стурбовано питає Кононович.

– Дріб'язок! – посміхається воєвода і, підтримуваний слугами, всідається в м'який фотель, слуги вкутують йому ноги пледом. – Трохи залихоманило, та ваша перемога, панове, – то найліпший бальзам для мого тіла і душі.

– Раді старатися, раді служити вашій милості!– поквапно заторохтів гетьман. – Я особисто водив загони реєстровців на приступ фортеці… Ну, і, звичайно, старшина Караїмович. Ваш вірний слуга був тяжко поранений в одне серйозне і дуже важливе місце. Рана й досі дається взнаки, особливо коли сідаєш…

– О, пан гетьман був тяжко поранений, – стримуючи іронію, встряє Караїмович. – Він гепнувся з коня, і в сідницю йому застряла колючка.

– Шип!.. – зашипів гетьман. – Залізний ши-ип!..

– Ах, здається, шип, – незворушливо згоджується Караїмович. – Отой, що проти худоби застосовують.

– Шип у сідницю встряв? – перепитує воєвода і заливається дрібним смішком, схожим на плямкання. – Потішили мене… ха-ха-ха…

– Раді старатись! – гетьман і собі криво посміхнувся.

– То розказуйте, як упоралися з Кодаком.

– Обставини посприяли захопленню фортеці, вашмосць, – каже Караїмович. – Сулима відрядив на Січ гінця про поміч, та січовикам було не до Кодака, бо на них самих напали татари.

– Покіль ви стягували реєстровців, панове, ми теж не сиділи склавши руки, – задоволено погладжує бороду воєвода. – Мій небіж постарався, вчасно до хана змотався.

Воєвода ляскає в долоні, й у дверях застигає служка.

– Вина для переможців! – велемовно кидає йому воєвода.

За хвилю той знову повертається з срібною тацею, карафкою й келихами. Розливає бурштиновий напій по келихах і, кланяючись, задкує й зникає за дверима.

– Bun'ємо, панове, за нашу, тепер уже нашу фортецю! – Адам Кисіль жестом запрошує гостей. – Сміливіше, панове, сміливіше!

– За пана воєводу і його дороге здоровля! – в один голос вигукують Кононович з Караїмовичем.