TextBook Марина підійшла до Павлюка, поцілувала його:
– З Святим вечором будь здоровий, коханий!..
Гуп-гуп – в сінях! І ось до хати ввалився розпашілий з морозу Гордій Чурай, як завжди, веселоокий, в доброму гуморі.
– З Святим вечором, пане гетьмане! Я й козаки запрошуємо тебе й господиню твою на вечерю!
– А кутя буде?
– Буде і кутя, і до куті! Як у Полтаві!
Павлюк взяв Марину під руку.
– Тоді ходімо, доки нас веселі люди запрошують. Покуштуємо полтавської куті в Боровиці!..
Пізно ввечері Павлюк з Мариною поверталися з куті. Ріденький і теплий сніжок сіявся над Боровицею тихо і врочисто. І вечір був тихий та світлий, ніби ніч не ніч і день не день…
– Як гарно в світі жити! – вихопилося в Марини.
– Гарно… – згодився Павлюк.
Вони йшли, побравшись за руки, слухаючи, як тихо падає сніг. Для них в ту ніч не існувало нікого, то була тільки їхня ніч. І вони насолоджувалися нею, блукаючи тихими засніженими вуличками, обережно ступаючи по чистому м'якому снігу, як по білих диво-килимах… Були стомлені, але щасливі…
– Це наш святий вечір, кохана, – шепотів Павлюк. – І ніч свята сьогодні буде. І жити хочеться, й любити… – Він пригорнув її й прошепотів: – Прошу тебе, стань моєю дружиною. І народи мені сина. Маленького Павлуся. Коли раптом зі мною що станеться, то на Україні буде ще один Павлюк.
– Пане гетьмане, доброго ранку! – Гордій Чурай, гупаючи чобітьми, вбіг у хату. – 3 Різдвом будьте здорові!
– Спасибі… Тссс… Марина спить, – посварився Павлюк. – Чи у вас у Полтаві всі такі галасливі?
– Усі, – сміявся Чурай, а його чорні блискучі очі сяяли-буяли молодечим життям. – Але ж яка в мене новина! Ляхи посла вельможного прислали.
– Цього й слід було чекати, – пошепки відповів Павлюк. – Якщо посла прислали – Потоцький уже видихся. Де пан посол?
– У дворі тупцяє та сніг місить. Я його в хату не пустив, хай перед гетьманським порогом постовбичить.
Павлюк запалив люльку, накинув кожух наопашки і вийшов надвір. Адам Кисіль в довжелезній рудій шубі, що полами вгрузала в сніг, стояв посеред двору в оточенні козаків… Павлюк потягнувся, подивився на сонце і ніби ненароком глянув на посла.
– Ба!.. Пан воєвода! – весело вигукнув Павлюк, ніби здибав свого давнього приятеля. – Якими вітрами? Давненько ми з вами не бачилися. Ще з Бара!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Гетьман Павлюк“ на сторінці 131. Приємного читання.