Охоплена вогнем Олена з останніх сил кинулася до возів і впала на бочку з порохом…
– А-а-а-а! – закричав ротмістр, обхопивши голову руками. – Рятуйтеся!
Та було вже пізно. Ніхто з ворогів не встиг утекти, як стався оглушливий вибух, і ротмістр з жовнірами полетіли вгору…
Розділ двадцять другий
Другого дня, дев'ятнадцятого грудня, заливши Мошни кров'ю, Потоцький пішов на Черкаси, куди буцімто відступив Павлюк. Аби не потрапити часом у пастку, вислав поперед себе три хоругви коронного стражника. Просувався обережно, майже не висовуючись з карети, котру з усіх боків густо обліпили гусари. На всяк випадок тримав коронну артилерію біля себе. Така обережність була не зайвою. На волостях діяли повстанські загони й замалим не щодень нападали на тили польської армії. Особливо дошкуляв численний загін якогось Кизима. Одного разу він так знахабнів, що відважився напасти на другий полк, і той ледве відбився, зазнавши чималих втрат.
Спершу Потоцький гадав, що досить Павлюкові потерпіти поразку, як повстанці розбіжаться по кущах, мов зайці. Та вийшло навпаки. Розвідка доносила, що повстання шириться з кожним днем, міщани виганяють з своїх міст старост та урядовців, вибирають власну старшину та створюють нові загони. Лише брак зброї і особливо гостра нестача пороху утримують повстанців від великих сутичок з військами Потоцького. Тому він поспішав, вбачаючи в швидкості половину успіху. Треба було будь-що не дати повстанцям об'єднати свої сили й зібратися в Черкасах. Одначе, коли Потоцький підходив до Черкас, його стрів коронний стражник і доповів, що Павлюка в місті немає.
– Вашмосць! – Стражник був блідий. – В місто не можна вступати. Черкаси охоплені вогнем!..
– Пся крев! – крізь зуби вилаявся Потоцький. – Не будемо ж ми на снігу ночувати. Негайно гасіть пожежу!
– Але це немислимо, вашмосць! Горить майже дві тисячі козацьких хат. Не місто, а пекло. На вулиці можна засмажитися швидше, ніж на пательні!
Потоцький похмуро дивився на величезну заграву на обрії.
– Хто підпалив місто?
– По місту бігали якісь жінки з головешками в руках і палили хати, – доповів стражник. – Але ми не встигли цьому перешкодити, бо місто вже було охоплене вогнем.
– Чернь ладна живцем згоріти, аніж здатися на нашу милість.
– Саме так, вашмосць! Всі вони схожі на ту божевільну, котра в Мошнах підірвала собою бочку пороху.
– До речі, ротмістра та його жовнірів поховали?
– Поховали, вашмосць! Все, що лишилося від них, згребли до одної ями.
Бррр!.. Обережність і ще раз обережність. Ні на мить не вірити черні. Навіть зв'язану до себе не підпускати. Так буде певніше, коли він хоче живим звідси повернутися.
– Вашмосць! Як бути з ночівлею?
Потоцький насуплено оглянув пустельну засніжену рівнину з якимось обгорілим селом на видноколі й закутався в шубу. Видноколи були аж сині від морозу. Над рівниною кружляло гайвороння, тут і там зграями перебігали сірі звірі. Певно, вовки. Ні деревця, ні кущика. Тільки снігові замети. Ще раз глянув на обрій, де бушувало полум'я: увесь той бік відсвічував кривавим відблиском.
– Не ночувати ж нам серед степу, де й дров катма! Рушайте до Черкас, подивимось, що там.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Гетьман Павлюк“ на сторінці 125. Приємного читання.