Розділ «Книга перша Обізвався серед Січі курінний Сулима»

– Але Сулима й сам носить, – несміло зауважує Панько Макуха.

Щербина спалахує:

– Ото й носить, аби нам очі замилити! Що, мовляв, і він простий козак… А три бочки злота, про які Кирпа казав, куди щезли? Чи, мо', їх лизень позлизував? Ех, і на дідька я потеліпався за Сулимою!

Макуха здивовано витріщився:

– Ти забув, Савко, що Сулима нас від опряги порятував. Коли б не він – запороли б нас біля ганебного стовпа.

– Врятував, врятував, – шкірить Савка жовті щербаті зуби. – Чхав я на той рятунок, коли на нас сто тисяч ляхів суне!

– Так уже й сто тисяч? – насмішкувато питає Панько.

– Чого причепився, як той реп'ях? – визвірився Щербина. – Сто не сто, а п'ятдесят – це вже точно. А то б чого Сулима камінням запасався? Пороху та куль чортма, от і думає на камінні виїхати в переможці. Пропадем ми в цій фортеці, як миші! І собака за нами не гавкне. Тікати треба звідси, допоки не влипли.

– Але ж це зрада!

– Дурило!.. – шипить Щербина. – Макуха ти найсправжнісінька. Власне життя, бевзю, найдорожче. Телепень безвусий! Поживи з моє, тоді й пащекуй!

І знову вони надовго вмовкають, передають з рук в руки каміння. Потім Щербина не витримує:

– І на кий чорт я потеліпався на Січ?! Треба було обамбурити того дурня по курячій голові!

Макуха вже не раз чув цю історію. Щербина був наглядачем у якогось панка під Білою Церквою.

– Жив собі як вареник у маслі, – згадуючи минуле, хвастав неодмінно Щербина. – Хоч і наглядач, а все одно пан. Па-ан, а не бидло. Пожену хлопів пугою на роботу, сам у холодку лежу, а набридне лежнем, на коні гарцюю. Кінь у мене був звір. Хлопа запросто міг затоптати… Кланялись мені, бувало, хлопи в ніжки, коли селом на коні мчу. Хоч і не пан я, а карка переді мною гнули. Що не так – пугою, пугою, аж шкура на них горить. У-у, тремтіло переді мною бидло! Навіть панок мені якось зауважив… Ти, Савко, того… легше трохи… А чого, кажу йому, із смердами панькатись? Ха! Все було б добре, як вареник у маслі жив… І треба ж було…

Макуха знає, що з Савкою приключилося. Щербина ночами до самої пані в спочивальню лазив. Закохалась вона в Щербину, чи що. Панок і застукав їх на місці гріха… Щербина згарячу тріснув його мідним підсвічником по лисій голові. З панка й дух до ранку геть… Довелося Щербині різати поли. Так і на Січі опинився.

– Кланялося б мені оце всяке бидло в ноги, – бурчить Щербина. – І треба ж було того пана по голові ошепулити. Ех!.. Якби знав, де падатиму, то й соломки б підмостив!..

Зненацька на стіні закричав дозорець:

– Пане отама-а-не-е!.. Гуня з мушкета бабахкає!

– Яремо! – крикнув Сулима. – Бігцем до Саврана, хай мерщій усі до фортеці сходяться!

Дмитро Гуня вже мчав до фортеці й кричав: