– Ки-ишки-и-и… вирва-а-ало-о!..
Щось впало біля Караїмовича, старшина ткнувся носом у землю, аж шкіру на лиці обдер… Звівся навкарачки. Спалахнули стіни, зробилося видно. Побачив біля себе голову… Її він і сприйняв було за ядро. Похолов… Вже й голови, як груші, летять… А-а, біс з ними! Де той Джевага? Треба вперед… Ще трохи зусилля…
Перші загони реєстровців вже встигли добігти до рову, перекинули містки.
– Драбини!.. Драбини хутчіше!..
Убравши голову в плечі, Караїмович здолав місток через рів і вихопився на вал. Чи багато за ним перебігло реєстровців, не знав. Козаки безпорадно товпились на валах, хтось оступився, полетів у рів… Ось уже й драбини з'явились на валах, але не так легко було їх розвернути. Кілька драбин, збиваючи козаків, полетіли вниз… Притулившись спиною до фортечної стіни, Караїмович безтямно слухав, як з криками й прокльонами падали в рів його козаки. Треба було діяти, а він чи не вперше в своєму житті розгубився. Скреготів зубами від безсилля… Зненацька на стінах спалахнули смолоскипи й полетіли вниз… Вони летіли повільно, аж надто повільно, й освітлювали вал, переляканих реєстровців…
– Ага, о-он де вони! – пролунало вгорі. – Ач, як мокрі миші, трусяться на валу… Грицьку, ану давай сюди каміння.
І тої ж миті на голови реєстровців сипонула кам'яна злива. Збиваючи один одного з ніг, вцілілі реєстровці сипонули на містки. А трикляті смолоскипи повисли між небом і землею та заливали все навколо яскравим світлом… Гуло каміння… Розпачливо кричали козаки… Караїмович і собі ринувся на місток, збив когось з ніг, перестрибнув через клубок сплетених тіл. Хтось схопив його за ногу… Він падав у рів, ревів, як бугай, і тягнув у провалля Караїмовича… Караїмович в сум'ятті ніяк не міг віднайти в себе за поясом пістоля, а той невидимий волав і тягнув його вниз… Караїмович відчував уже під ногами порожнечу… Хтось гойдався над ровом, цупко тримаючись за його ноги, й кричав… Караїмович сунувся в рів… Врешті йому пощастило віднайти пістоль. Сів, гальмуючи однією рукою сповзання в рів, другою вистрілив. І відразу ж відчув, що ногам стало легше… Вирачкував на місток, через нього перестрибували, падали… Тріщав місток від зливи каміння… Караїмович схопився й, затуляючи голову руками, побіг.
– Рятуйте-е-е! – кричали з рову ще живі.
Караїмович біг, заткнувши пальцями вуха…
До ранку все затихло. Караїмович лежав у наметі, обхопивши голову руками. Перед ним пливла жахна картина, як реєстровці падають у рів… Скреготів зубами… Чому Джевага не діє? Так, чого доброго, з п'яти тисяч реєстровців нічого не зостанеться… А, дідько з ними, аби лишень фортецю взяти… Схопив штоф оковитої, довго нахильці пив, булькав, розливав горілку… Запекло в горлі, трохи ніби полегшало. В намет заглянув джура.
– Пане старшина, вас пан гетьман кличуть.
Встав, похитуючись, гуло в голові джмелине гніздо.
Стукнув кулаком по голові, трохи ніби полегшало.
Гетьман лежав у своєму наметі долілиць і стогнав.
– Мабуть, і досі шипа не витягли?
– Витягли триклятого, витягли, – жалібним голосом озвався гетьман. – Але те місце опухло… Ох-ох… Повернутися ніяк… Бісова залізяка… Які там наші втрати?
– Дріб'язок… Думаю, що вже сот три-чотири набереться.
– Ох-ох, – застогнав гетьман, мацаючи сідницю, і незрозуміло було, чого він стогне. Чи тому, що втрати великі, чи тому, що сісти не міг. – Коли б реєстровці духом не впали… Ох-ох… Навіть на кульбаку не сяду. Прямо лихо… Як же я буду на білому коні у фортецю в'їжджати? О-о-о…
– Аби взяти, а в'їхати на білому коні знайдеться кому! – сердито відрубав Караїмович, бо гетьман йому вже добряче набрид. – Людям голови відриває, а ви, пане гетьмане, із своєю сідницею.
– О-о-о! Мені моя сідниця дорожча, ніж комусь голова, – застогнав Кононович і злякано глянув на старшину. – А що коли того… нам доведеться втікати? Як же я на коня видряпаюсь, га?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Обізвався серед Січі курінний Сулима“ на сторінці 57. Приємного читання.