Розділ «Книга перша Обізвався серед Січі курінний Сулима»

«Кинути б оцю каменюку йому на голову, – з ненавистю думає. – Бац – і немає Сулими… Впустив каменюку, невинний. Вирвалася з рук… Вислизнула – і по голові отамана…»

Кирпа ще раз бликнув на отамана і розчепірив пальці… Камінь полетів Судимі на голову…

– Стережись! – раптом закричав Кирпа.

Сулима відхилився, каменюка гуркнулась біля його ніг… Кирпа рукавом сорочки витер холодний піт з лоба, нехотя буркнув:

– З рук вирвалась… – А сам подумав: «Боягуз… Лайно ти собаче!.. Духу не вистачило».

Сулима уважно глянув на Кирпу, спокійно озвався:

– Міцніше тримай каміння в руках!

– Затямлю цю науку! – зле бликнув на отамана Кирпа.

Ще вище Кирпи на східцях стоїть Гнат Кодак.

– Важенна!.. – каже він, беручи каменюку з рук Кирпи. – От дивуюсь, як це деякі людці ухитряються отакезне каміння в себе за пазухою носити?

Кирпа сполошено затупцяв на місці, ніби його спіймали на гарячому, удавано байдуже поспитав:

– Ти про що це пасталакаєш?

– Та все про те ж, – з усмішкою відказав Гнат. – Кажу, що дехто вхитряється жити на білому світі з отакезною каменюкою за пазухою.

– А-а, за пазухою? – пробурмотів Кирпа.

– Ага, в пазусі, – ліниво тягнув Гнат, а очі його так і стріляли. – Тільки той, хто носить отакезну каменюку в пазусі, неодмінно втопиться. Камінь його на дно потягне. Бульк! І немає. Кирпи, приміром.

– Ти чого це? – спалахнув Кирпа.

– То я Кирпу так згадав, для прикладу.

– Шукай собі інший приклад, с-с-сірома!

А ще вище стоять Панько Макуха з Савкою Щербиною. Макуха мовчки бере каміння, передає його Щербині. Той бурмотить:

– На кий чорт мені така робота? Хіба я віслюк, щоб на своєму горбу каміння таскать? Я вільний козак, а не хлоп Сулими.